input
stringlengths 95
7.33k
| output
stringlengths 35
1.02k
| instruction
stringclasses 2
values |
|---|---|---|
Question: 'Через дефіс пишуться всі прислівники рядка:' 'А: віч/на/віч, по/домашньому, будь/де', 'Б: по/людськи, як/небудь, в/тричі', 'В: колись/то, хтозна/куди як/найбільше', 'Г: де/не/де, в/цілому, по/четверте', 'Д: на/радість, хоч/не/хоч, далеко/таки', | Chosen answer: А: віч/на/віч, по/домашньому, будь/де, Rejected answers: Б: по/людськи, як/небудь, в/тричі, В: колись/то, хтозна/куди як/найбільше, Г: де/не/де, в/цілому, по/четверте, Д: на/радість, хоч/не/хоч, далеко/таки | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Через дефіс пишуться всі прислівники рядка:' 'А: віч/на/віч, по/домашньому, будь/де', 'Б: по/людськи, як/небудь, в/тричі', 'В: колись/то, хтозна/куди як/найбільше', 'Г: де/не/де, в/цілому, по/четверте', 'Д: на/радість, хоч/не/хоч, далеко/таки', | Chosen answer: А: віч/на/віч, по/домашньому, будь/де, Rejected answers: Б: по/людськи, як/небудь, в/тричі, В: колись/то, хтозна/куди як/найбільше, Г: де/не/де, в/цілому, по/четверте, Д: на/радість, хоч/не/хоч, далеко/таки | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Правильно утворено форму третьої особи множини від інфінітива:' 'А: проводжати — проводять', 'Б: полоти — полять', 'В: кричати — кричуть', 'Г: хотіти — хотять', 'Д: бігти — біжать', | Chosen answer: Д: бігти — біжать, Rejected answers: А: проводжати — проводять, Б: полоти — полять, В: кричати — кричуть, Г: хотіти — хотять, | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Правильно утворено форму третьої особи множини від інфінітива:' 'А: проводжати — проводять', 'Б: полоти — полять', 'В: кричати — кричуть', 'Г: хотіти — хотять', 'Д: бігти — біжать', | Chosen answer: Д: бігти — біжать, Rejected answers: А: проводжати — проводять, Б: полоти — полять, В: кричати — кричуть, Г: хотіти — хотять, | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Кому перед *як* треба поставити в реченні:' 'А: Пам’ятаю ці події як сьогодні.', 'Б: Затримався не більше як на годину.', 'В: Вивчаємо звук як одиницю мовлення.', 'Г: Дощ полив як із відра.', 'Д: Роса посипалась як дощ.', | Chosen answer: Д: Роса посипалась як дощ., Rejected answers: А: Пам’ятаю ці події як сьогодні., Б: Затримався не більше як на годину., В: Вивчаємо звук як одиницю мовлення., Г: Дощ полив як із відра., | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Кому перед *як* треба поставити в реченні:' 'А: Пам’ятаю ці події як сьогодні.', 'Б: Затримався не більше як на годину.', 'В: Вивчаємо звук як одиницю мовлення.', 'Г: Дощ полив як із відра.', 'Д: Роса посипалась як дощ.', | Chosen answer: Д: Роса посипалась як дощ., Rejected answers: А: Пам’ятаю ці події як сьогодні., Б: Затримався не більше як на годину., В: Вивчаємо звук як одиницю мовлення., Г: Дощ полив як із відра., | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Кількість букв і звуків однакова в кожному слові рядка:' 'А: дзвін, ескадрилья, вишня', 'Б: любов, пасьянс, щупальце', 'В: київський, пояснення, шістсот', 'Г: жульєн, різьбяр, неприязнь', 'Д: ячмінь, джерельце, лінощі', | Chosen answer: Б: любов, пасьянс, щупальце, Rejected answers: А: дзвін, ескадрилья, вишня, В: київський, пояснення, шістсот, Г: жульєн, різьбяр, неприязнь, Д: ячмінь, джерельце, лінощі | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Кількість букв і звуків однакова в кожному слові рядка:' 'А: дзвін, ескадрилья, вишня', 'Б: любов, пасьянс, щупальце', 'В: київський, пояснення, шістсот', 'Г: жульєн, різьбяр, неприязнь', 'Д: ячмінь, джерельце, лінощі', | Chosen answer: Б: любов, пасьянс, щупальце, Rejected answers: А: дзвін, ескадрилья, вишня, В: київський, пояснення, шістсот, Г: жульєн, різьбяр, неприязнь, Д: ячмінь, джерельце, лінощі | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Граматично правильне закінчення речення «Читаючи «Зачаровану Десну» О. Довженка…»:' 'А: збагачується ваше мовлення.', 'Б: ви збагачуєте своє мовлення.', 'В: звертається увага на багатство мови.', 'Г: вас зацікавлять багато епізодів.', 'Д: перед нами постає світ дитинства.', | Chosen answer: Б: ви збагачуєте своє мовлення., Rejected answers: А: збагачується ваше мовлення., В: звертається увага на багатство мови., Г: вас зацікавлять багато епізодів., Д: перед нами постає світ дитинства. | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Граматично правильне закінчення речення «Читаючи «Зачаровану Десну» О. Довженка…»:' 'А: збагачується ваше мовлення.', 'Б: ви збагачуєте своє мовлення.', 'В: звертається увага на багатство мови.', 'Г: вас зацікавлять багато епізодів.', 'Д: перед нами постає світ дитинства.', | Chosen answer: Б: ви збагачуєте своє мовлення., Rejected answers: А: збагачується ваше мовлення., В: звертається увага на багатство мови., Г: вас зацікавлять багато епізодів., Д: перед нами постає світ дитинства. | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'У реченні «Викладач дуже зрадів, … почув самостійні судження студентів» може бути кожен з названих сполучників, окрім:' 'А: бо', 'Б: адже', 'В: тобто', 'Г: оскільки', 'Д: тому що', | Chosen answer: В: тобто, Rejected answers: А: бо, Б: адже, Г: оскільки, Д: тому що | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'У реченні «Викладач дуже зрадів, … почув самостійні судження студентів» може бути кожен з названих сполучників, окрім:' 'А: бо', 'Б: адже', 'В: тобто', 'Г: оскільки', 'Д: тому що', | Chosen answer: В: тобто, Rejected answers: А: бо, Б: адже, Г: оскільки, Д: тому що | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Прочитайте речення.
*Сонце зайшло (1) та відблиски неба ще живуть на стрілчастих (2) блискучих ракетах (3) що (4) скільки глянеш (5) височать по всьому степу.*
Кόму треба ставити на місці всіх цифр, окрім:' 'А: 1', 'Б: 2', 'В: 3', 'Г: 4', 'Д: 5', | Chosen answer: Б: 2, Rejected answers: А: 1, В: 3, Г: 4, Д: 5 | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Прочитайте речення.
*Сонце зайшло (1) та відблиски неба ще живуть на стрілчастих (2) блискучих ракетах (3) що (4) скільки глянеш (5) височать по всьому степу.*
Кόму треба ставити на місці всіх цифр, окрім:' 'А: 1', 'Б: 2', 'В: 3', 'Г: 4', 'Д: 5', | Chosen answer: Б: 2, Rejected answers: А: 1, В: 3, Г: 4, Д: 5 | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Помилку в написанні імені по батькові допущено в рядку:' 'А: Тарасович, Євгенович, Юрійович', 'Б: Віталієвич, Ігорович, Степанівна', 'В: Андрійович, Миронівна, Васильович', 'Г: Анатолійович, Микитович, Савівна', 'Д: Григорович, Іллівна, Миколайович', | Chosen answer: Б: Віталієвич, Ігорович, Степанівна, Rejected answers: А: Тарасович, Євгенович, Юрійович, В: Андрійович, Миронівна, Васильович, Г: Анатолійович, Микитович, Савівна, Д: Григорович, Іллівна, Миколайович | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Помилку в написанні імені по батькові допущено в рядку:' 'А: Тарасович, Євгенович, Юрійович', 'Б: Віталієвич, Ігорович, Степанівна', 'В: Андрійович, Миронівна, Васильович', 'Г: Анатолійович, Микитович, Савівна', 'Д: Григорович, Іллівна, Миколайович', | Chosen answer: Б: Віталієвич, Ігорович, Степанівна, Rejected answers: А: Тарасович, Євгенович, Юрійович, В: Андрійович, Миронівна, Васильович, Г: Анатолійович, Микитович, Савівна, Д: Григорович, Іллівна, Миколайович | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
**Містика київських потопів**
(1–3) Чи хтось бачив, щоб над Києвом летів великий білий птах? Ні? Правда, небагато киян упізнали б лебедя. Більшості на небо ніколи й глянути. А я з дитинства пам’ятаю, як схвильовано видивлялися навесні білого лебедя старші сусідки.
(4–6) Зараз мало хто в Києві знає, як це стосується можливого потопу. Звісно, прикмети тепер не завжди працюють, зважаючи на екологію та «вдосконалення» природи. Лише Господь достеменно знає, як воно буде кожного разу насправді.
(7–16) А бувало по-всякому. Пам’ять поколінь донесла цікаві оповідки про те, як і чому заливало Київ; що віщувало шкоду від стихії та які містичні сили «відповідали» за провіщення чи відвернення лиха. У дитинстві я чула від мешканців київського Подолу все нові версії витівок Видибая — так називали Перуна, якого вкинули в Дніпро, коли хрестили киян. Що характерно, кияни зробили з нього не мстивого грізного діда, а віщуна, який міг допомогти. Скільки хлопчаків щоліта пірнало в районі Видубицького монастиря, скільки дітлахів нишпорило «печерами» в горі поруч, сподіваючись знайти золоті та срібні Перунові стріли! Навіть розповідали,що десь на горі жила ворожка, яка мала одну стрілу й використовувала її у своєму ремеслі. Однак усе ж не Видибай став провісником потопів.
(17–24) Героїнею відповідних віщувань була Либідь, сестра засновників Києва. Саме вона, перевтілена в білого птаха, попереджала про небезпеку від води. За старокиївськими переказами, Либідь, явившись як птах, що голосить, могла попередити праведну душу навіть тоді, коли хтось замірявся закладати будинок на підземних плавунах. А таких територій над річкою Либідь і в інших київських закутках було чимало. Бідних киян — мешканців Либідських мочар — описав Іван Нечуй-Левицький у «Київських прохачах»: раніше на тамтешніх непевних ґрунтах тільки бідняки та прохачі й селилися.
(25–28) Однак найбільше з тривогою та надією виглядали Либідь навесні, очікуючи водопілля. Деякі киянки навіть намагалися задобрити її, залишаючи гостинці в дуплах столітніх верб над водою. Душа княжни могла попередити і про біду, і про життєдайну воду.
(29–34) А починалося все так: за переказом, сестра засновників Києва Либідь була жрицею богині водної стихії Дани. Письменниця Наталена Королева у своїх «Легендах старокиївських» згадує про це, однак наділяє долю князівни напруженим, фатальним драматизмом. Старі ж кияни були переконані, що жила князівна Либідь довго та щасливо, сповна виконала свою місію жриці, а по смерті залишилася берегинею-заступницею киян.
(35–47) Цікаво, що певний час заступатися доводилося через дрібниці: хтось джерельце необачно замутив чи на річці насмітив. Але на початку смутних часів князівських незгод один із нащадків Ярославичів піддався на вмовляння купців трохи поглибити й розширити річку Почайну, щоб зручніше було підпливати важким суднам, переповненим крамом. Подейкується в переказі, що зробив він то за «мзду купецьку велику», бо хотів поставити собі новий терем. Пролетіла начебто тоді Либідь із жалібно-гнівним криком, і хазяйновиті кияни занепокоїлися, стали грудьми проти купців-зачинщиків і князя. І що ж: робіт з «удосконалення» Почайни не докінчили — відмовилися від «грішного діла». Судна тих купців потрощила буря на Дніпрі, яка невідомо звідки взялася серед погожого дня, а наступної весни сталося лихо на воді з кимось із князевих родичів. Сам же він залишився на весь вік зганьбленим і безталанним, бо обурені кияни прийшли з вилами під новий терем, що не пішов йому на користь…
(48–53) «Екологічний урок» був засвоєний і замолений, тривалий час кияни не потерпали від води. Були навали й пожежі, але нікому й на думку не спадало змагатися з природою, самовпевнено її гнуздати. Аж поки, крім варварського «зняття скальпу» із Замкової гори за наказом Петра І, щоб знищити саму згадку про княжу столицю, крім абсурдної, з огляду на особливості рельєфу, перебудови київських укріплень, — було задумано і масштабний, як на XVIII століття, проект «підкорення річки».
(54–62) Коли 1712 року задля зручнішого проходження барок почали перекопувати Почайнинську косу, що захищала Поділ від великої води, старі кияни — від князівських нащадків до майстрових подолян — обурилися, протестували й чекали клекоту Либеді. Але яке було діло до старосвітських «малоруських пліток» і «забобоннихпротестів» тодішній київській колоніальній адміністрації! Можливо, також «купці» переконали… Що сталося потім — відомо: перерізану косу Дніпро згодом розмив, від Почайни залишилося кілька озер, і відтоді Поділ стало періодично заливати з чималими збитками, смертельними хворобами від розмитих старих комунікацій, куди потрапляли води з-під цвинтарів, і розмоканням від цієї «мертвої» води осель.
(63–67) Як казали старі кияни, то кара й за наші гріхи, що не вберегли угіддя Либеді та свій предківський спадок від сваволі. Такі розмови я чула перед потопом 1970 року, коли залило значну частину Подолу, а вода в підвалах стояла подекуди років два. Бачити Либідь над Києвом не доводилося, однак сусідські родини про це розповідали.
(68–75) Останній (1979 року) потоп у Києві я зустріла вже школяркою. Із групою художньої школи виїздила в Гідропарк на етюди і якось побачила великого птаха на малюнку іншої дівчинки — киянки в першому поколінні, котра не знала про віщунку Либідь. На запитання, що це за птах, колежанка відповіла, що бачила лебедя в небі, тож і відтворила сумлінно на папері. Наступним запитанням стало, чи птах кричав, на що була заперечна відповідь. Розповідь викладачки про птаха й можливе витлумачення його появи було сприйнято як гарну казку, однак незабаром пів-Гідропарку залило.
(76–82) За старокиївським переказом, Либідь, яка мовчки пролітає над якоюсь київською місциною,— це вістка про півбіди, на відміну від гіршої ситуації, коли птах голосить. Якщо ж з’являється білим птахом у веселці — це провісник лагідної весни, коли вода до людей добра. Тоді кияни поспішали, поки веселка не погасне, набрати водиці з живого джерела: вона, осінена крилом Либеді, вважалася помічною багато в чому: проти хвороб; для дівчат, які нею вмивалися «на красу»; для «відливання» лиха від хати.
(83–84) Дай, Боже, бачити тільки добрі знаки над нашими домівками, але для цього треба і не робити лиха самим, і не допускати його від інших.
*За Ольгою Недавньою, газета «Дзеркало тижня», 897 слів*
Фразеологізмом у тексті є вислів:' 'А: на небо ніколи глянути (рядок 2)', 'Б: Перунові стріли (рядок 14)', 'В: стати грудьми (рядок 41)', 'Г: великий птах (рядок 69)', | Chosen answer: В: стати грудьми (рядок 41), Rejected answers: А: на небо ніколи глянути (рядок 2), Б: Перунові стріли (рядок 14), Г: великий птах (рядок 69) | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
**Містика київських потопів**
(1–3) Чи хтось бачив, щоб над Києвом летів великий білий птах? Ні? Правда, небагато киян упізнали б лебедя. Більшості на небо ніколи й глянути. А я з дитинства пам’ятаю, як схвильовано видивлялися навесні білого лебедя старші сусідки.
(4–6) Зараз мало хто в Києві знає, як це стосується можливого потопу. Звісно, прикмети тепер не завжди працюють, зважаючи на екологію та «вдосконалення» природи. Лише Господь достеменно знає, як воно буде кожного разу насправді.
(7–16) А бувало по-всякому. Пам’ять поколінь донесла цікаві оповідки про те, як і чому заливало Київ; що віщувало шкоду від стихії та які містичні сили «відповідали» за провіщення чи відвернення лиха. У дитинстві я чула від мешканців київського Подолу все нові версії витівок Видибая — так називали Перуна, якого вкинули в Дніпро, коли хрестили киян. Що характерно, кияни зробили з нього не мстивого грізного діда, а віщуна, який міг допомогти. Скільки хлопчаків щоліта пірнало в районі Видубицького монастиря, скільки дітлахів нишпорило «печерами» в горі поруч, сподіваючись знайти золоті та срібні Перунові стріли! Навіть розповідали,що десь на горі жила ворожка, яка мала одну стрілу й використовувала її у своєму ремеслі. Однак усе ж не Видибай став провісником потопів.
(17–24) Героїнею відповідних віщувань була Либідь, сестра засновників Києва. Саме вона, перевтілена в білого птаха, попереджала про небезпеку від води. За старокиївськими переказами, Либідь, явившись як птах, що голосить, могла попередити праведну душу навіть тоді, коли хтось замірявся закладати будинок на підземних плавунах. А таких територій над річкою Либідь і в інших київських закутках було чимало. Бідних киян — мешканців Либідських мочар — описав Іван Нечуй-Левицький у «Київських прохачах»: раніше на тамтешніх непевних ґрунтах тільки бідняки та прохачі й селилися.
(25–28) Однак найбільше з тривогою та надією виглядали Либідь навесні, очікуючи водопілля. Деякі киянки навіть намагалися задобрити її, залишаючи гостинці в дуплах столітніх верб над водою. Душа княжни могла попередити і про біду, і про життєдайну воду.
(29–34) А починалося все так: за переказом, сестра засновників Києва Либідь була жрицею богині водної стихії Дани. Письменниця Наталена Королева у своїх «Легендах старокиївських» згадує про це, однак наділяє долю князівни напруженим, фатальним драматизмом. Старі ж кияни були переконані, що жила князівна Либідь довго та щасливо, сповна виконала свою місію жриці, а по смерті залишилася берегинею-заступницею киян.
(35–47) Цікаво, що певний час заступатися доводилося через дрібниці: хтось джерельце необачно замутив чи на річці насмітив. Але на початку смутних часів князівських незгод один із нащадків Ярославичів піддався на вмовляння купців трохи поглибити й розширити річку Почайну, щоб зручніше було підпливати важким суднам, переповненим крамом. Подейкується в переказі, що зробив він то за «мзду купецьку велику», бо хотів поставити собі новий терем. Пролетіла начебто тоді Либідь із жалібно-гнівним криком, і хазяйновиті кияни занепокоїлися, стали грудьми проти купців-зачинщиків і князя. І що ж: робіт з «удосконалення» Почайни не докінчили — відмовилися від «грішного діла». Судна тих купців потрощила буря на Дніпрі, яка невідомо звідки взялася серед погожого дня, а наступної весни сталося лихо на воді з кимось із князевих родичів. Сам же він залишився на весь вік зганьбленим і безталанним, бо обурені кияни прийшли з вилами під новий терем, що не пішов йому на користь…
(48–53) «Екологічний урок» був засвоєний і замолений, тривалий час кияни не потерпали від води. Були навали й пожежі, але нікому й на думку не спадало змагатися з природою, самовпевнено її гнуздати. Аж поки, крім варварського «зняття скальпу» із Замкової гори за наказом Петра І, щоб знищити саму згадку про княжу столицю, крім абсурдної, з огляду на особливості рельєфу, перебудови київських укріплень, — було задумано і масштабний, як на XVIII століття, проект «підкорення річки».
(54–62) Коли 1712 року задля зручнішого проходження барок почали перекопувати Почайнинську косу, що захищала Поділ від великої води, старі кияни — від князівських нащадків до майстрових подолян — обурилися, протестували й чекали клекоту Либеді. Але яке було діло до старосвітських «малоруських пліток» і «забобоннихпротестів» тодішній київській колоніальній адміністрації! Можливо, також «купці» переконали… Що сталося потім — відомо: перерізану косу Дніпро згодом розмив, від Почайни залишилося кілька озер, і відтоді Поділ стало періодично заливати з чималими збитками, смертельними хворобами від розмитих старих комунікацій, куди потрапляли води з-під цвинтарів, і розмоканням від цієї «мертвої» води осель.
(63–67) Як казали старі кияни, то кара й за наші гріхи, що не вберегли угіддя Либеді та свій предківський спадок від сваволі. Такі розмови я чула перед потопом 1970 року, коли залило значну частину Подолу, а вода в підвалах стояла подекуди років два. Бачити Либідь над Києвом не доводилося, однак сусідські родини про це розповідали.
(68–75) Останній (1979 року) потоп у Києві я зустріла вже школяркою. Із групою художньої школи виїздила в Гідропарк на етюди і якось побачила великого птаха на малюнку іншої дівчинки — киянки в першому поколінні, котра не знала про віщунку Либідь. На запитання, що це за птах, колежанка відповіла, що бачила лебедя в небі, тож і відтворила сумлінно на папері. Наступним запитанням стало, чи птах кричав, на що була заперечна відповідь. Розповідь викладачки про птаха й можливе витлумачення його появи було сприйнято як гарну казку, однак незабаром пів-Гідропарку залило.
(76–82) За старокиївським переказом, Либідь, яка мовчки пролітає над якоюсь київською місциною,— це вістка про півбіди, на відміну від гіршої ситуації, коли птах голосить. Якщо ж з’являється білим птахом у веселці — це провісник лагідної весни, коли вода до людей добра. Тоді кияни поспішали, поки веселка не погасне, набрати водиці з живого джерела: вона, осінена крилом Либеді, вважалася помічною багато в чому: проти хвороб; для дівчат, які нею вмивалися «на красу»; для «відливання» лиха від хати.
(83–84) Дай, Боже, бачити тільки добрі знаки над нашими домівками, але для цього треба і не робити лиха самим, і не допускати його від інших.
*За Ольгою Недавньою, газета «Дзеркало тижня», 897 слів*
Фразеологізмом у тексті є вислів:' 'А: на небо ніколи глянути (рядок 2)', 'Б: Перунові стріли (рядок 14)', 'В: стати грудьми (рядок 41)', 'Г: великий птах (рядок 69)', | Chosen answer: В: стати грудьми (рядок 41), Rejected answers: А: на небо ніколи глянути (рядок 2), Б: Перунові стріли (рядок 14), Г: великий птах (рядок 69) | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
**Містика київських потопів**
(1–3) Чи хтось бачив, щоб над Києвом летів великий білий птах? Ні? Правда, небагато киян упізнали б лебедя. Більшості на небо ніколи й глянути. А я з дитинства пам’ятаю, як схвильовано видивлялися навесні білого лебедя старші сусідки.
(4–6) Зараз мало хто в Києві знає, як це стосується можливого потопу. Звісно, прикмети тепер не завжди працюють, зважаючи на екологію та «вдосконалення» природи. Лише Господь достеменно знає, як воно буде кожного разу насправді.
(7–16) А бувало по-всякому. Пам’ять поколінь донесла цікаві оповідки про те, як і чому заливало Київ; що віщувало шкоду від стихії та які містичні сили «відповідали» за провіщення чи відвернення лиха. У дитинстві я чула від мешканців київського Подолу все нові версії витівок Видибая — так називали Перуна, якого вкинули в Дніпро, коли хрестили киян. Що характерно, кияни зробили з нього не мстивого грізного діда, а віщуна, який міг допомогти. Скільки хлопчаків щоліта пірнало в районі Видубицького монастиря, скільки дітлахів нишпорило «печерами» в горі поруч, сподіваючись знайти золоті та срібні Перунові стріли! Навіть розповідали,що десь на горі жила ворожка, яка мала одну стрілу й використовувала її у своєму ремеслі. Однак усе ж не Видибай став провісником потопів.
(17–24) Героїнею відповідних віщувань була Либідь, сестра засновників Києва. Саме вона, перевтілена в білого птаха, попереджала про небезпеку від води. За старокиївськими переказами, Либідь, явившись як птах, що голосить, могла попередити праведну душу навіть тоді, коли хтось замірявся закладати будинок на підземних плавунах. А таких територій над річкою Либідь і в інших київських закутках було чимало. Бідних киян — мешканців Либідських мочар — описав Іван Нечуй-Левицький у «Київських прохачах»: раніше на тамтешніх непевних ґрунтах тільки бідняки та прохачі й селилися.
(25–28) Однак найбільше з тривогою та надією виглядали Либідь навесні, очікуючи водопілля. Деякі киянки навіть намагалися задобрити її, залишаючи гостинці в дуплах столітніх верб над водою. Душа княжни могла попередити і про біду, і про життєдайну воду.
(29–34) А починалося все так: за переказом, сестра засновників Києва Либідь була жрицею богині водної стихії Дани. Письменниця Наталена Королева у своїх «Легендах старокиївських» згадує про це, однак наділяє долю князівни напруженим, фатальним драматизмом. Старі ж кияни були переконані, що жила князівна Либідь довго та щасливо, сповна виконала свою місію жриці, а по смерті залишилася берегинею-заступницею киян.
(35–47) Цікаво, що певний час заступатися доводилося через дрібниці: хтось джерельце необачно замутив чи на річці насмітив. Але на початку смутних часів князівських незгод один із нащадків Ярославичів піддався на вмовляння купців трохи поглибити й розширити річку Почайну, щоб зручніше було підпливати важким суднам, переповненим крамом. Подейкується в переказі, що зробив він то за «мзду купецьку велику», бо хотів поставити собі новий терем. Пролетіла начебто тоді Либідь із жалібно-гнівним криком, і хазяйновиті кияни занепокоїлися, стали грудьми проти купців-зачинщиків і князя. І що ж: робіт з «удосконалення» Почайни не докінчили — відмовилися від «грішного діла». Судна тих купців потрощила буря на Дніпрі, яка невідомо звідки взялася серед погожого дня, а наступної весни сталося лихо на воді з кимось із князевих родичів. Сам же він залишився на весь вік зганьбленим і безталанним, бо обурені кияни прийшли з вилами під новий терем, що не пішов йому на користь…
(48–53) «Екологічний урок» був засвоєний і замолений, тривалий час кияни не потерпали від води. Були навали й пожежі, але нікому й на думку не спадало змагатися з природою, самовпевнено її гнуздати. Аж поки, крім варварського «зняття скальпу» із Замкової гори за наказом Петра І, щоб знищити саму згадку про княжу столицю, крім абсурдної, з огляду на особливості рельєфу, перебудови київських укріплень, — було задумано і масштабний, як на XVIII століття, проект «підкорення річки».
(54–62) Коли 1712 року задля зручнішого проходження барок почали перекопувати Почайнинську косу, що захищала Поділ від великої води, старі кияни — від князівських нащадків до майстрових подолян — обурилися, протестували й чекали клекоту Либеді. Але яке було діло до старосвітських «малоруських пліток» і «забобоннихпротестів» тодішній київській колоніальній адміністрації! Можливо, також «купці» переконали… Що сталося потім — відомо: перерізану косу Дніпро згодом розмив, від Почайни залишилося кілька озер, і відтоді Поділ стало періодично заливати з чималими збитками, смертельними хворобами від розмитих старих комунікацій, куди потрапляли води з-під цвинтарів, і розмоканням від цієї «мертвої» води осель.
(63–67) Як казали старі кияни, то кара й за наші гріхи, що не вберегли угіддя Либеді та свій предківський спадок від сваволі. Такі розмови я чула перед потопом 1970 року, коли залило значну частину Подолу, а вода в підвалах стояла подекуди років два. Бачити Либідь над Києвом не доводилося, однак сусідські родини про це розповідали.
(68–75) Останній (1979 року) потоп у Києві я зустріла вже школяркою. Із групою художньої школи виїздила в Гідропарк на етюди і якось побачила великого птаха на малюнку іншої дівчинки — киянки в першому поколінні, котра не знала про віщунку Либідь. На запитання, що це за птах, колежанка відповіла, що бачила лебедя в небі, тож і відтворила сумлінно на папері. Наступним запитанням стало, чи птах кричав, на що була заперечна відповідь. Розповідь викладачки про птаха й можливе витлумачення його появи було сприйнято як гарну казку, однак незабаром пів-Гідропарку залило.
(76–82) За старокиївським переказом, Либідь, яка мовчки пролітає над якоюсь київською місциною,— це вістка про півбіди, на відміну від гіршої ситуації, коли птах голосить. Якщо ж з’являється білим птахом у веселці — це провісник лагідної весни, коли вода до людей добра. Тоді кияни поспішали, поки веселка не погасне, набрати водиці з живого джерела: вона, осінена крилом Либеді, вважалася помічною багато в чому: проти хвороб; для дівчат, які нею вмивалися «на красу»; для «відливання» лиха від хати.
(83–84) Дай, Боже, бачити тільки добрі знаки над нашими домівками, але для цього треба і не робити лиха самим, і не допускати його від інших.
*За Ольгою Недавньою, газета «Дзеркало тижня», 897 слів*
Назвою річки є в тексті слово:' 'А: Либідь', 'Б: Видибай', 'В: Дана', 'Г: Перун', | Chosen answer: А: Либідь, Rejected answers: Б: Видибай, В: Дана, Г: Перун | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
**Містика київських потопів**
(1–3) Чи хтось бачив, щоб над Києвом летів великий білий птах? Ні? Правда, небагато киян упізнали б лебедя. Більшості на небо ніколи й глянути. А я з дитинства пам’ятаю, як схвильовано видивлялися навесні білого лебедя старші сусідки.
(4–6) Зараз мало хто в Києві знає, як це стосується можливого потопу. Звісно, прикмети тепер не завжди працюють, зважаючи на екологію та «вдосконалення» природи. Лише Господь достеменно знає, як воно буде кожного разу насправді.
(7–16) А бувало по-всякому. Пам’ять поколінь донесла цікаві оповідки про те, як і чому заливало Київ; що віщувало шкоду від стихії та які містичні сили «відповідали» за провіщення чи відвернення лиха. У дитинстві я чула від мешканців київського Подолу все нові версії витівок Видибая — так називали Перуна, якого вкинули в Дніпро, коли хрестили киян. Що характерно, кияни зробили з нього не мстивого грізного діда, а віщуна, який міг допомогти. Скільки хлопчаків щоліта пірнало в районі Видубицького монастиря, скільки дітлахів нишпорило «печерами» в горі поруч, сподіваючись знайти золоті та срібні Перунові стріли! Навіть розповідали,що десь на горі жила ворожка, яка мала одну стрілу й використовувала її у своєму ремеслі. Однак усе ж не Видибай став провісником потопів.
(17–24) Героїнею відповідних віщувань була Либідь, сестра засновників Києва. Саме вона, перевтілена в білого птаха, попереджала про небезпеку від води. За старокиївськими переказами, Либідь, явившись як птах, що голосить, могла попередити праведну душу навіть тоді, коли хтось замірявся закладати будинок на підземних плавунах. А таких територій над річкою Либідь і в інших київських закутках було чимало. Бідних киян — мешканців Либідських мочар — описав Іван Нечуй-Левицький у «Київських прохачах»: раніше на тамтешніх непевних ґрунтах тільки бідняки та прохачі й селилися.
(25–28) Однак найбільше з тривогою та надією виглядали Либідь навесні, очікуючи водопілля. Деякі киянки навіть намагалися задобрити її, залишаючи гостинці в дуплах столітніх верб над водою. Душа княжни могла попередити і про біду, і про життєдайну воду.
(29–34) А починалося все так: за переказом, сестра засновників Києва Либідь була жрицею богині водної стихії Дани. Письменниця Наталена Королева у своїх «Легендах старокиївських» згадує про це, однак наділяє долю князівни напруженим, фатальним драматизмом. Старі ж кияни були переконані, що жила князівна Либідь довго та щасливо, сповна виконала свою місію жриці, а по смерті залишилася берегинею-заступницею киян.
(35–47) Цікаво, що певний час заступатися доводилося через дрібниці: хтось джерельце необачно замутив чи на річці насмітив. Але на початку смутних часів князівських незгод один із нащадків Ярославичів піддався на вмовляння купців трохи поглибити й розширити річку Почайну, щоб зручніше було підпливати важким суднам, переповненим крамом. Подейкується в переказі, що зробив він то за «мзду купецьку велику», бо хотів поставити собі новий терем. Пролетіла начебто тоді Либідь із жалібно-гнівним криком, і хазяйновиті кияни занепокоїлися, стали грудьми проти купців-зачинщиків і князя. І що ж: робіт з «удосконалення» Почайни не докінчили — відмовилися від «грішного діла». Судна тих купців потрощила буря на Дніпрі, яка невідомо звідки взялася серед погожого дня, а наступної весни сталося лихо на воді з кимось із князевих родичів. Сам же він залишився на весь вік зганьбленим і безталанним, бо обурені кияни прийшли з вилами під новий терем, що не пішов йому на користь…
(48–53) «Екологічний урок» був засвоєний і замолений, тривалий час кияни не потерпали від води. Були навали й пожежі, але нікому й на думку не спадало змагатися з природою, самовпевнено її гнуздати. Аж поки, крім варварського «зняття скальпу» із Замкової гори за наказом Петра І, щоб знищити саму згадку про княжу столицю, крім абсурдної, з огляду на особливості рельєфу, перебудови київських укріплень, — було задумано і масштабний, як на XVIII століття, проект «підкорення річки».
(54–62) Коли 1712 року задля зручнішого проходження барок почали перекопувати Почайнинську косу, що захищала Поділ від великої води, старі кияни — від князівських нащадків до майстрових подолян — обурилися, протестували й чекали клекоту Либеді. Але яке було діло до старосвітських «малоруських пліток» і «забобоннихпротестів» тодішній київській колоніальній адміністрації! Можливо, також «купці» переконали… Що сталося потім — відомо: перерізану косу Дніпро згодом розмив, від Почайни залишилося кілька озер, і відтоді Поділ стало періодично заливати з чималими збитками, смертельними хворобами від розмитих старих комунікацій, куди потрапляли води з-під цвинтарів, і розмоканням від цієї «мертвої» води осель.
(63–67) Як казали старі кияни, то кара й за наші гріхи, що не вберегли угіддя Либеді та свій предківський спадок від сваволі. Такі розмови я чула перед потопом 1970 року, коли залило значну частину Подолу, а вода в підвалах стояла подекуди років два. Бачити Либідь над Києвом не доводилося, однак сусідські родини про це розповідали.
(68–75) Останній (1979 року) потоп у Києві я зустріла вже школяркою. Із групою художньої школи виїздила в Гідропарк на етюди і якось побачила великого птаха на малюнку іншої дівчинки — киянки в першому поколінні, котра не знала про віщунку Либідь. На запитання, що це за птах, колежанка відповіла, що бачила лебедя в небі, тож і відтворила сумлінно на папері. Наступним запитанням стало, чи птах кричав, на що була заперечна відповідь. Розповідь викладачки про птаха й можливе витлумачення його появи було сприйнято як гарну казку, однак незабаром пів-Гідропарку залило.
(76–82) За старокиївським переказом, Либідь, яка мовчки пролітає над якоюсь київською місциною,— це вістка про півбіди, на відміну від гіршої ситуації, коли птах голосить. Якщо ж з’являється білим птахом у веселці — це провісник лагідної весни, коли вода до людей добра. Тоді кияни поспішали, поки веселка не погасне, набрати водиці з живого джерела: вона, осінена крилом Либеді, вважалася помічною багато в чому: проти хвороб; для дівчат, які нею вмивалися «на красу»; для «відливання» лиха від хати.
(83–84) Дай, Боже, бачити тільки добрі знаки над нашими домівками, але для цього треба і не робити лиха самим, і не допускати його від інших.
*За Ольгою Недавньою, газета «Дзеркало тижня», 897 слів*
Назвою річки є в тексті слово:' 'А: Либідь', 'Б: Видибай', 'В: Дана', 'Г: Перун', | Chosen answer: А: Либідь, Rejected answers: Б: Видибай, В: Дана, Г: Перун | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
**Містика київських потопів**
(1–3) Чи хтось бачив, щоб над Києвом летів великий білий птах? Ні? Правда, небагато киян упізнали б лебедя. Більшості на небо ніколи й глянути. А я з дитинства пам’ятаю, як схвильовано видивлялися навесні білого лебедя старші сусідки.
(4–6) Зараз мало хто в Києві знає, як це стосується можливого потопу. Звісно, прикмети тепер не завжди працюють, зважаючи на екологію та «вдосконалення» природи. Лише Господь достеменно знає, як воно буде кожного разу насправді.
(7–16) А бувало по-всякому. Пам’ять поколінь донесла цікаві оповідки про те, як і чому заливало Київ; що віщувало шкоду від стихії та які містичні сили «відповідали» за провіщення чи відвернення лиха. У дитинстві я чула від мешканців київського Подолу все нові версії витівок Видибая — так називали Перуна, якого вкинули в Дніпро, коли хрестили киян. Що характерно, кияни зробили з нього не мстивого грізного діда, а віщуна, який міг допомогти. Скільки хлопчаків щоліта пірнало в районі Видубицького монастиря, скільки дітлахів нишпорило «печерами» в горі поруч, сподіваючись знайти золоті та срібні Перунові стріли! Навіть розповідали,що десь на горі жила ворожка, яка мала одну стрілу й використовувала її у своєму ремеслі. Однак усе ж не Видибай став провісником потопів.
(17–24) Героїнею відповідних віщувань була Либідь, сестра засновників Києва. Саме вона, перевтілена в білого птаха, попереджала про небезпеку від води. За старокиївськими переказами, Либідь, явившись як птах, що голосить, могла попередити праведну душу навіть тоді, коли хтось замірявся закладати будинок на підземних плавунах. А таких територій над річкою Либідь і в інших київських закутках було чимало. Бідних киян — мешканців Либідських мочар — описав Іван Нечуй-Левицький у «Київських прохачах»: раніше на тамтешніх непевних ґрунтах тільки бідняки та прохачі й селилися.
(25–28) Однак найбільше з тривогою та надією виглядали Либідь навесні, очікуючи водопілля. Деякі киянки навіть намагалися задобрити її, залишаючи гостинці в дуплах столітніх верб над водою. Душа княжни могла попередити і про біду, і про життєдайну воду.
(29–34) А починалося все так: за переказом, сестра засновників Києва Либідь була жрицею богині водної стихії Дани. Письменниця Наталена Королева у своїх «Легендах старокиївських» згадує про це, однак наділяє долю князівни напруженим, фатальним драматизмом. Старі ж кияни були переконані, що жила князівна Либідь довго та щасливо, сповна виконала свою місію жриці, а по смерті залишилася берегинею-заступницею киян.
(35–47) Цікаво, що певний час заступатися доводилося через дрібниці: хтось джерельце необачно замутив чи на річці насмітив. Але на початку смутних часів князівських незгод один із нащадків Ярославичів піддався на вмовляння купців трохи поглибити й розширити річку Почайну, щоб зручніше було підпливати важким суднам, переповненим крамом. Подейкується в переказі, що зробив він то за «мзду купецьку велику», бо хотів поставити собі новий терем. Пролетіла начебто тоді Либідь із жалібно-гнівним криком, і хазяйновиті кияни занепокоїлися, стали грудьми проти купців-зачинщиків і князя. І що ж: робіт з «удосконалення» Почайни не докінчили — відмовилися від «грішного діла». Судна тих купців потрощила буря на Дніпрі, яка невідомо звідки взялася серед погожого дня, а наступної весни сталося лихо на воді з кимось із князевих родичів. Сам же він залишився на весь вік зганьбленим і безталанним, бо обурені кияни прийшли з вилами під новий терем, що не пішов йому на користь…
(48–53) «Екологічний урок» був засвоєний і замолений, тривалий час кияни не потерпали від води. Були навали й пожежі, але нікому й на думку не спадало змагатися з природою, самовпевнено її гнуздати. Аж поки, крім варварського «зняття скальпу» із Замкової гори за наказом Петра І, щоб знищити саму згадку про княжу столицю, крім абсурдної, з огляду на особливості рельєфу, перебудови київських укріплень, — було задумано і масштабний, як на XVIII століття, проект «підкорення річки».
(54–62) Коли 1712 року задля зручнішого проходження барок почали перекопувати Почайнинську косу, що захищала Поділ від великої води, старі кияни — від князівських нащадків до майстрових подолян — обурилися, протестували й чекали клекоту Либеді. Але яке було діло до старосвітських «малоруських пліток» і «забобоннихпротестів» тодішній київській колоніальній адміністрації! Можливо, також «купці» переконали… Що сталося потім — відомо: перерізану косу Дніпро згодом розмив, від Почайни залишилося кілька озер, і відтоді Поділ стало періодично заливати з чималими збитками, смертельними хворобами від розмитих старих комунікацій, куди потрапляли води з-під цвинтарів, і розмоканням від цієї «мертвої» води осель.
(63–67) Як казали старі кияни, то кара й за наші гріхи, що не вберегли угіддя Либеді та свій предківський спадок від сваволі. Такі розмови я чула перед потопом 1970 року, коли залило значну частину Подолу, а вода в підвалах стояла подекуди років два. Бачити Либідь над Києвом не доводилося, однак сусідські родини про це розповідали.
(68–75) Останній (1979 року) потоп у Києві я зустріла вже школяркою. Із групою художньої школи виїздила в Гідропарк на етюди і якось побачила великого птаха на малюнку іншої дівчинки — киянки в першому поколінні, котра не знала про віщунку Либідь. На запитання, що це за птах, колежанка відповіла, що бачила лебедя в небі, тож і відтворила сумлінно на папері. Наступним запитанням стало, чи птах кричав, на що була заперечна відповідь. Розповідь викладачки про птаха й можливе витлумачення його появи було сприйнято як гарну казку, однак незабаром пів-Гідропарку залило.
(76–82) За старокиївським переказом, Либідь, яка мовчки пролітає над якоюсь київською місциною,— це вістка про півбіди, на відміну від гіршої ситуації, коли птах голосить. Якщо ж з’являється білим птахом у веселці — це провісник лагідної весни, коли вода до людей добра. Тоді кияни поспішали, поки веселка не погасне, набрати водиці з живого джерела: вона, осінена крилом Либеді, вважалася помічною багато в чому: проти хвороб; для дівчат, які нею вмивалися «на красу»; для «відливання» лиха від хати.
(83–84) Дай, Боже, бачити тільки добрі знаки над нашими домівками, але для цього треба і не робити лиха самим, і не допускати його від інших.
*За Ольгою Недавньою, газета «Дзеркало тижня», 897 слів*
Синонімами до слова *гнуздати* (рядок 50) є всі слова, окрім:' 'А: приборкувати', 'Б: затамовувати', 'В: упокорювати', 'Г: угамовувати', | Chosen answer: Б: затамовувати, Rejected answers: А: приборкувати, В: упокорювати, Г: угамовувати | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
**Містика київських потопів**
(1–3) Чи хтось бачив, щоб над Києвом летів великий білий птах? Ні? Правда, небагато киян упізнали б лебедя. Більшості на небо ніколи й глянути. А я з дитинства пам’ятаю, як схвильовано видивлялися навесні білого лебедя старші сусідки.
(4–6) Зараз мало хто в Києві знає, як це стосується можливого потопу. Звісно, прикмети тепер не завжди працюють, зважаючи на екологію та «вдосконалення» природи. Лише Господь достеменно знає, як воно буде кожного разу насправді.
(7–16) А бувало по-всякому. Пам’ять поколінь донесла цікаві оповідки про те, як і чому заливало Київ; що віщувало шкоду від стихії та які містичні сили «відповідали» за провіщення чи відвернення лиха. У дитинстві я чула від мешканців київського Подолу все нові версії витівок Видибая — так називали Перуна, якого вкинули в Дніпро, коли хрестили киян. Що характерно, кияни зробили з нього не мстивого грізного діда, а віщуна, який міг допомогти. Скільки хлопчаків щоліта пірнало в районі Видубицького монастиря, скільки дітлахів нишпорило «печерами» в горі поруч, сподіваючись знайти золоті та срібні Перунові стріли! Навіть розповідали,що десь на горі жила ворожка, яка мала одну стрілу й використовувала її у своєму ремеслі. Однак усе ж не Видибай став провісником потопів.
(17–24) Героїнею відповідних віщувань була Либідь, сестра засновників Києва. Саме вона, перевтілена в білого птаха, попереджала про небезпеку від води. За старокиївськими переказами, Либідь, явившись як птах, що голосить, могла попередити праведну душу навіть тоді, коли хтось замірявся закладати будинок на підземних плавунах. А таких територій над річкою Либідь і в інших київських закутках було чимало. Бідних киян — мешканців Либідських мочар — описав Іван Нечуй-Левицький у «Київських прохачах»: раніше на тамтешніх непевних ґрунтах тільки бідняки та прохачі й селилися.
(25–28) Однак найбільше з тривогою та надією виглядали Либідь навесні, очікуючи водопілля. Деякі киянки навіть намагалися задобрити її, залишаючи гостинці в дуплах столітніх верб над водою. Душа княжни могла попередити і про біду, і про життєдайну воду.
(29–34) А починалося все так: за переказом, сестра засновників Києва Либідь була жрицею богині водної стихії Дани. Письменниця Наталена Королева у своїх «Легендах старокиївських» згадує про це, однак наділяє долю князівни напруженим, фатальним драматизмом. Старі ж кияни були переконані, що жила князівна Либідь довго та щасливо, сповна виконала свою місію жриці, а по смерті залишилася берегинею-заступницею киян.
(35–47) Цікаво, що певний час заступатися доводилося через дрібниці: хтось джерельце необачно замутив чи на річці насмітив. Але на початку смутних часів князівських незгод один із нащадків Ярославичів піддався на вмовляння купців трохи поглибити й розширити річку Почайну, щоб зручніше було підпливати важким суднам, переповненим крамом. Подейкується в переказі, що зробив він то за «мзду купецьку велику», бо хотів поставити собі новий терем. Пролетіла начебто тоді Либідь із жалібно-гнівним криком, і хазяйновиті кияни занепокоїлися, стали грудьми проти купців-зачинщиків і князя. І що ж: робіт з «удосконалення» Почайни не докінчили — відмовилися від «грішного діла». Судна тих купців потрощила буря на Дніпрі, яка невідомо звідки взялася серед погожого дня, а наступної весни сталося лихо на воді з кимось із князевих родичів. Сам же він залишився на весь вік зганьбленим і безталанним, бо обурені кияни прийшли з вилами під новий терем, що не пішов йому на користь…
(48–53) «Екологічний урок» був засвоєний і замолений, тривалий час кияни не потерпали від води. Були навали й пожежі, але нікому й на думку не спадало змагатися з природою, самовпевнено її гнуздати. Аж поки, крім варварського «зняття скальпу» із Замкової гори за наказом Петра І, щоб знищити саму згадку про княжу столицю, крім абсурдної, з огляду на особливості рельєфу, перебудови київських укріплень, — було задумано і масштабний, як на XVIII століття, проект «підкорення річки».
(54–62) Коли 1712 року задля зручнішого проходження барок почали перекопувати Почайнинську косу, що захищала Поділ від великої води, старі кияни — від князівських нащадків до майстрових подолян — обурилися, протестували й чекали клекоту Либеді. Але яке було діло до старосвітських «малоруських пліток» і «забобоннихпротестів» тодішній київській колоніальній адміністрації! Можливо, також «купці» переконали… Що сталося потім — відомо: перерізану косу Дніпро згодом розмив, від Почайни залишилося кілька озер, і відтоді Поділ стало періодично заливати з чималими збитками, смертельними хворобами від розмитих старих комунікацій, куди потрапляли води з-під цвинтарів, і розмоканням від цієї «мертвої» води осель.
(63–67) Як казали старі кияни, то кара й за наші гріхи, що не вберегли угіддя Либеді та свій предківський спадок від сваволі. Такі розмови я чула перед потопом 1970 року, коли залило значну частину Подолу, а вода в підвалах стояла подекуди років два. Бачити Либідь над Києвом не доводилося, однак сусідські родини про це розповідали.
(68–75) Останній (1979 року) потоп у Києві я зустріла вже школяркою. Із групою художньої школи виїздила в Гідропарк на етюди і якось побачила великого птаха на малюнку іншої дівчинки — киянки в першому поколінні, котра не знала про віщунку Либідь. На запитання, що це за птах, колежанка відповіла, що бачила лебедя в небі, тож і відтворила сумлінно на папері. Наступним запитанням стало, чи птах кричав, на що була заперечна відповідь. Розповідь викладачки про птаха й можливе витлумачення його появи було сприйнято як гарну казку, однак незабаром пів-Гідропарку залило.
(76–82) За старокиївським переказом, Либідь, яка мовчки пролітає над якоюсь київською місциною,— це вістка про півбіди, на відміну від гіршої ситуації, коли птах голосить. Якщо ж з’являється білим птахом у веселці — це провісник лагідної весни, коли вода до людей добра. Тоді кияни поспішали, поки веселка не погасне, набрати водиці з живого джерела: вона, осінена крилом Либеді, вважалася помічною багато в чому: проти хвороб; для дівчат, які нею вмивалися «на красу»; для «відливання» лиха від хати.
(83–84) Дай, Боже, бачити тільки добрі знаки над нашими домівками, але для цього треба і не робити лиха самим, і не допускати його від інших.
*За Ольгою Недавньою, газета «Дзеркало тижня», 897 слів*
Синонімами до слова *гнуздати* (рядок 50) є всі слова, окрім:' 'А: приборкувати', 'Б: затамовувати', 'В: упокорювати', 'Г: угамовувати', | Chosen answer: Б: затамовувати, Rejected answers: А: приборкувати, В: упокорювати, Г: угамовувати | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
**Містика київських потопів**
(1–3) Чи хтось бачив, щоб над Києвом летів великий білий птах? Ні? Правда, небагато киян упізнали б лебедя. Більшості на небо ніколи й глянути. А я з дитинства пам’ятаю, як схвильовано видивлялися навесні білого лебедя старші сусідки.
(4–6) Зараз мало хто в Києві знає, як це стосується можливого потопу. Звісно, прикмети тепер не завжди працюють, зважаючи на екологію та «вдосконалення» природи. Лише Господь достеменно знає, як воно буде кожного разу насправді.
(7–16) А бувало по-всякому. Пам’ять поколінь донесла цікаві оповідки про те, як і чому заливало Київ; що віщувало шкоду від стихії та які містичні сили «відповідали» за провіщення чи відвернення лиха. У дитинстві я чула від мешканців київського Подолу все нові версії витівок Видибая — так називали Перуна, якого вкинули в Дніпро, коли хрестили киян. Що характерно, кияни зробили з нього не мстивого грізного діда, а віщуна, який міг допомогти. Скільки хлопчаків щоліта пірнало в районі Видубицького монастиря, скільки дітлахів нишпорило «печерами» в горі поруч, сподіваючись знайти золоті та срібні Перунові стріли! Навіть розповідали,що десь на горі жила ворожка, яка мала одну стрілу й використовувала її у своєму ремеслі. Однак усе ж не Видибай став провісником потопів.
(17–24) Героїнею відповідних віщувань була Либідь, сестра засновників Києва. Саме вона, перевтілена в білого птаха, попереджала про небезпеку від води. За старокиївськими переказами, Либідь, явившись як птах, що голосить, могла попередити праведну душу навіть тоді, коли хтось замірявся закладати будинок на підземних плавунах. А таких територій над річкою Либідь і в інших київських закутках було чимало. Бідних киян — мешканців Либідських мочар — описав Іван Нечуй-Левицький у «Київських прохачах»: раніше на тамтешніх непевних ґрунтах тільки бідняки та прохачі й селилися.
(25–28) Однак найбільше з тривогою та надією виглядали Либідь навесні, очікуючи водопілля. Деякі киянки навіть намагалися задобрити її, залишаючи гостинці в дуплах столітніх верб над водою. Душа княжни могла попередити і про біду, і про життєдайну воду.
(29–34) А починалося все так: за переказом, сестра засновників Києва Либідь була жрицею богині водної стихії Дани. Письменниця Наталена Королева у своїх «Легендах старокиївських» згадує про це, однак наділяє долю князівни напруженим, фатальним драматизмом. Старі ж кияни були переконані, що жила князівна Либідь довго та щасливо, сповна виконала свою місію жриці, а по смерті залишилася берегинею-заступницею киян.
(35–47) Цікаво, що певний час заступатися доводилося через дрібниці: хтось джерельце необачно замутив чи на річці насмітив. Але на початку смутних часів князівських незгод один із нащадків Ярославичів піддався на вмовляння купців трохи поглибити й розширити річку Почайну, щоб зручніше було підпливати важким суднам, переповненим крамом. Подейкується в переказі, що зробив він то за «мзду купецьку велику», бо хотів поставити собі новий терем. Пролетіла начебто тоді Либідь із жалібно-гнівним криком, і хазяйновиті кияни занепокоїлися, стали грудьми проти купців-зачинщиків і князя. І що ж: робіт з «удосконалення» Почайни не докінчили — відмовилися від «грішного діла». Судна тих купців потрощила буря на Дніпрі, яка невідомо звідки взялася серед погожого дня, а наступної весни сталося лихо на воді з кимось із князевих родичів. Сам же він залишився на весь вік зганьбленим і безталанним, бо обурені кияни прийшли з вилами під новий терем, що не пішов йому на користь…
(48–53) «Екологічний урок» був засвоєний і замолений, тривалий час кияни не потерпали від води. Були навали й пожежі, але нікому й на думку не спадало змагатися з природою, самовпевнено її гнуздати. Аж поки, крім варварського «зняття скальпу» із Замкової гори за наказом Петра І, щоб знищити саму згадку про княжу столицю, крім абсурдної, з огляду на особливості рельєфу, перебудови київських укріплень, — було задумано і масштабний, як на XVIII століття, проект «підкорення річки».
(54–62) Коли 1712 року задля зручнішого проходження барок почали перекопувати Почайнинську косу, що захищала Поділ від великої води, старі кияни — від князівських нащадків до майстрових подолян — обурилися, протестували й чекали клекоту Либеді. Але яке було діло до старосвітських «малоруських пліток» і «забобоннихпротестів» тодішній київській колоніальній адміністрації! Можливо, також «купці» переконали… Що сталося потім — відомо: перерізану косу Дніпро згодом розмив, від Почайни залишилося кілька озер, і відтоді Поділ стало періодично заливати з чималими збитками, смертельними хворобами від розмитих старих комунікацій, куди потрапляли води з-під цвинтарів, і розмоканням від цієї «мертвої» води осель.
(63–67) Як казали старі кияни, то кара й за наші гріхи, що не вберегли угіддя Либеді та свій предківський спадок від сваволі. Такі розмови я чула перед потопом 1970 року, коли залило значну частину Подолу, а вода в підвалах стояла подекуди років два. Бачити Либідь над Києвом не доводилося, однак сусідські родини про це розповідали.
(68–75) Останній (1979 року) потоп у Києві я зустріла вже школяркою. Із групою художньої школи виїздила в Гідропарк на етюди і якось побачила великого птаха на малюнку іншої дівчинки — киянки в першому поколінні, котра не знала про віщунку Либідь. На запитання, що це за птах, колежанка відповіла, що бачила лебедя в небі, тож і відтворила сумлінно на папері. Наступним запитанням стало, чи птах кричав, на що була заперечна відповідь. Розповідь викладачки про птаха й можливе витлумачення його появи було сприйнято як гарну казку, однак незабаром пів-Гідропарку залило.
(76–82) За старокиївським переказом, Либідь, яка мовчки пролітає над якоюсь київською місциною,— це вістка про півбіди, на відміну від гіршої ситуації, коли птах голосить. Якщо ж з’являється білим птахом у веселці — це провісник лагідної весни, коли вода до людей добра. Тоді кияни поспішали, поки веселка не погасне, набрати водиці з живого джерела: вона, осінена крилом Либеді, вважалася помічною багато в чому: проти хвороб; для дівчат, які нею вмивалися «на красу»; для «відливання» лиха від хати.
(83–84) Дай, Боже, бачити тільки добрі знаки над нашими домівками, але для цього треба і не робити лиха самим, і не допускати його від інших.
*За Ольгою Недавньою, газета «Дзеркало тижня», 897 слів*
Трагічною була доля князівни Либеді за версією:' 'А: Ольги Недавньої', 'Б: Івана-Нечуя-Левицького', 'В: Наталени Королевої', 'Г: старокиївських переказів', | Chosen answer: В: Наталени Королевої, Rejected answers: А: Ольги Недавньої, Б: Івана-Нечуя-Левицького, Г: старокиївських переказів | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
**Містика київських потопів**
(1–3) Чи хтось бачив, щоб над Києвом летів великий білий птах? Ні? Правда, небагато киян упізнали б лебедя. Більшості на небо ніколи й глянути. А я з дитинства пам’ятаю, як схвильовано видивлялися навесні білого лебедя старші сусідки.
(4–6) Зараз мало хто в Києві знає, як це стосується можливого потопу. Звісно, прикмети тепер не завжди працюють, зважаючи на екологію та «вдосконалення» природи. Лише Господь достеменно знає, як воно буде кожного разу насправді.
(7–16) А бувало по-всякому. Пам’ять поколінь донесла цікаві оповідки про те, як і чому заливало Київ; що віщувало шкоду від стихії та які містичні сили «відповідали» за провіщення чи відвернення лиха. У дитинстві я чула від мешканців київського Подолу все нові версії витівок Видибая — так називали Перуна, якого вкинули в Дніпро, коли хрестили киян. Що характерно, кияни зробили з нього не мстивого грізного діда, а віщуна, який міг допомогти. Скільки хлопчаків щоліта пірнало в районі Видубицького монастиря, скільки дітлахів нишпорило «печерами» в горі поруч, сподіваючись знайти золоті та срібні Перунові стріли! Навіть розповідали,що десь на горі жила ворожка, яка мала одну стрілу й використовувала її у своєму ремеслі. Однак усе ж не Видибай став провісником потопів.
(17–24) Героїнею відповідних віщувань була Либідь, сестра засновників Києва. Саме вона, перевтілена в білого птаха, попереджала про небезпеку від води. За старокиївськими переказами, Либідь, явившись як птах, що голосить, могла попередити праведну душу навіть тоді, коли хтось замірявся закладати будинок на підземних плавунах. А таких територій над річкою Либідь і в інших київських закутках було чимало. Бідних киян — мешканців Либідських мочар — описав Іван Нечуй-Левицький у «Київських прохачах»: раніше на тамтешніх непевних ґрунтах тільки бідняки та прохачі й селилися.
(25–28) Однак найбільше з тривогою та надією виглядали Либідь навесні, очікуючи водопілля. Деякі киянки навіть намагалися задобрити її, залишаючи гостинці в дуплах столітніх верб над водою. Душа княжни могла попередити і про біду, і про життєдайну воду.
(29–34) А починалося все так: за переказом, сестра засновників Києва Либідь була жрицею богині водної стихії Дани. Письменниця Наталена Королева у своїх «Легендах старокиївських» згадує про це, однак наділяє долю князівни напруженим, фатальним драматизмом. Старі ж кияни були переконані, що жила князівна Либідь довго та щасливо, сповна виконала свою місію жриці, а по смерті залишилася берегинею-заступницею киян.
(35–47) Цікаво, що певний час заступатися доводилося через дрібниці: хтось джерельце необачно замутив чи на річці насмітив. Але на початку смутних часів князівських незгод один із нащадків Ярославичів піддався на вмовляння купців трохи поглибити й розширити річку Почайну, щоб зручніше було підпливати важким суднам, переповненим крамом. Подейкується в переказі, що зробив він то за «мзду купецьку велику», бо хотів поставити собі новий терем. Пролетіла начебто тоді Либідь із жалібно-гнівним криком, і хазяйновиті кияни занепокоїлися, стали грудьми проти купців-зачинщиків і князя. І що ж: робіт з «удосконалення» Почайни не докінчили — відмовилися від «грішного діла». Судна тих купців потрощила буря на Дніпрі, яка невідомо звідки взялася серед погожого дня, а наступної весни сталося лихо на воді з кимось із князевих родичів. Сам же він залишився на весь вік зганьбленим і безталанним, бо обурені кияни прийшли з вилами під новий терем, що не пішов йому на користь…
(48–53) «Екологічний урок» був засвоєний і замолений, тривалий час кияни не потерпали від води. Були навали й пожежі, але нікому й на думку не спадало змагатися з природою, самовпевнено її гнуздати. Аж поки, крім варварського «зняття скальпу» із Замкової гори за наказом Петра І, щоб знищити саму згадку про княжу столицю, крім абсурдної, з огляду на особливості рельєфу, перебудови київських укріплень, — було задумано і масштабний, як на XVIII століття, проект «підкорення річки».
(54–62) Коли 1712 року задля зручнішого проходження барок почали перекопувати Почайнинську косу, що захищала Поділ від великої води, старі кияни — від князівських нащадків до майстрових подолян — обурилися, протестували й чекали клекоту Либеді. Але яке було діло до старосвітських «малоруських пліток» і «забобоннихпротестів» тодішній київській колоніальній адміністрації! Можливо, також «купці» переконали… Що сталося потім — відомо: перерізану косу Дніпро згодом розмив, від Почайни залишилося кілька озер, і відтоді Поділ стало періодично заливати з чималими збитками, смертельними хворобами від розмитих старих комунікацій, куди потрапляли води з-під цвинтарів, і розмоканням від цієї «мертвої» води осель.
(63–67) Як казали старі кияни, то кара й за наші гріхи, що не вберегли угіддя Либеді та свій предківський спадок від сваволі. Такі розмови я чула перед потопом 1970 року, коли залило значну частину Подолу, а вода в підвалах стояла подекуди років два. Бачити Либідь над Києвом не доводилося, однак сусідські родини про це розповідали.
(68–75) Останній (1979 року) потоп у Києві я зустріла вже школяркою. Із групою художньої школи виїздила в Гідропарк на етюди і якось побачила великого птаха на малюнку іншої дівчинки — киянки в першому поколінні, котра не знала про віщунку Либідь. На запитання, що це за птах, колежанка відповіла, що бачила лебедя в небі, тож і відтворила сумлінно на папері. Наступним запитанням стало, чи птах кричав, на що була заперечна відповідь. Розповідь викладачки про птаха й можливе витлумачення його появи було сприйнято як гарну казку, однак незабаром пів-Гідропарку залило.
(76–82) За старокиївським переказом, Либідь, яка мовчки пролітає над якоюсь київською місциною,— це вістка про півбіди, на відміну від гіршої ситуації, коли птах голосить. Якщо ж з’являється білим птахом у веселці — це провісник лагідної весни, коли вода до людей добра. Тоді кияни поспішали, поки веселка не погасне, набрати водиці з живого джерела: вона, осінена крилом Либеді, вважалася помічною багато в чому: проти хвороб; для дівчат, які нею вмивалися «на красу»; для «відливання» лиха від хати.
(83–84) Дай, Боже, бачити тільки добрі знаки над нашими домівками, але для цього треба і не робити лиха самим, і не допускати його від інших.
*За Ольгою Недавньою, газета «Дзеркало тижня», 897 слів*
Трагічною була доля князівни Либеді за версією:' 'А: Ольги Недавньої', 'Б: Івана-Нечуя-Левицького', 'В: Наталени Королевої', 'Г: старокиївських переказів', | Chosen answer: В: Наталени Королевої, Rejected answers: А: Ольги Недавньої, Б: Івана-Нечуя-Левицького, Г: старокиївських переказів | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
**Містика київських потопів**
(1–3) Чи хтось бачив, щоб над Києвом летів великий білий птах? Ні? Правда, небагато киян упізнали б лебедя. Більшості на небо ніколи й глянути. А я з дитинства пам’ятаю, як схвильовано видивлялися навесні білого лебедя старші сусідки.
(4–6) Зараз мало хто в Києві знає, як це стосується можливого потопу. Звісно, прикмети тепер не завжди працюють, зважаючи на екологію та «вдосконалення» природи. Лише Господь достеменно знає, як воно буде кожного разу насправді.
(7–16) А бувало по-всякому. Пам’ять поколінь донесла цікаві оповідки про те, як і чому заливало Київ; що віщувало шкоду від стихії та які містичні сили «відповідали» за провіщення чи відвернення лиха. У дитинстві я чула від мешканців київського Подолу все нові версії витівок Видибая — так називали Перуна, якого вкинули в Дніпро, коли хрестили киян. Що характерно, кияни зробили з нього не мстивого грізного діда, а віщуна, який міг допомогти. Скільки хлопчаків щоліта пірнало в районі Видубицького монастиря, скільки дітлахів нишпорило «печерами» в горі поруч, сподіваючись знайти золоті та срібні Перунові стріли! Навіть розповідали,що десь на горі жила ворожка, яка мала одну стрілу й використовувала її у своєму ремеслі. Однак усе ж не Видибай став провісником потопів.
(17–24) Героїнею відповідних віщувань була Либідь, сестра засновників Києва. Саме вона, перевтілена в білого птаха, попереджала про небезпеку від води. За старокиївськими переказами, Либідь, явившись як птах, що голосить, могла попередити праведну душу навіть тоді, коли хтось замірявся закладати будинок на підземних плавунах. А таких територій над річкою Либідь і в інших київських закутках було чимало. Бідних киян — мешканців Либідських мочар — описав Іван Нечуй-Левицький у «Київських прохачах»: раніше на тамтешніх непевних ґрунтах тільки бідняки та прохачі й селилися.
(25–28) Однак найбільше з тривогою та надією виглядали Либідь навесні, очікуючи водопілля. Деякі киянки навіть намагалися задобрити її, залишаючи гостинці в дуплах столітніх верб над водою. Душа княжни могла попередити і про біду, і про життєдайну воду.
(29–34) А починалося все так: за переказом, сестра засновників Києва Либідь була жрицею богині водної стихії Дани. Письменниця Наталена Королева у своїх «Легендах старокиївських» згадує про це, однак наділяє долю князівни напруженим, фатальним драматизмом. Старі ж кияни були переконані, що жила князівна Либідь довго та щасливо, сповна виконала свою місію жриці, а по смерті залишилася берегинею-заступницею киян.
(35–47) Цікаво, що певний час заступатися доводилося через дрібниці: хтось джерельце необачно замутив чи на річці насмітив. Але на початку смутних часів князівських незгод один із нащадків Ярославичів піддався на вмовляння купців трохи поглибити й розширити річку Почайну, щоб зручніше було підпливати важким суднам, переповненим крамом. Подейкується в переказі, що зробив він то за «мзду купецьку велику», бо хотів поставити собі новий терем. Пролетіла начебто тоді Либідь із жалібно-гнівним криком, і хазяйновиті кияни занепокоїлися, стали грудьми проти купців-зачинщиків і князя. І що ж: робіт з «удосконалення» Почайни не докінчили — відмовилися від «грішного діла». Судна тих купців потрощила буря на Дніпрі, яка невідомо звідки взялася серед погожого дня, а наступної весни сталося лихо на воді з кимось із князевих родичів. Сам же він залишився на весь вік зганьбленим і безталанним, бо обурені кияни прийшли з вилами під новий терем, що не пішов йому на користь…
(48–53) «Екологічний урок» був засвоєний і замолений, тривалий час кияни не потерпали від води. Були навали й пожежі, але нікому й на думку не спадало змагатися з природою, самовпевнено її гнуздати. Аж поки, крім варварського «зняття скальпу» із Замкової гори за наказом Петра І, щоб знищити саму згадку про княжу столицю, крім абсурдної, з огляду на особливості рельєфу, перебудови київських укріплень, — було задумано і масштабний, як на XVIII століття, проект «підкорення річки».
(54–62) Коли 1712 року задля зручнішого проходження барок почали перекопувати Почайнинську косу, що захищала Поділ від великої води, старі кияни — від князівських нащадків до майстрових подолян — обурилися, протестували й чекали клекоту Либеді. Але яке було діло до старосвітських «малоруських пліток» і «забобоннихпротестів» тодішній київській колоніальній адміністрації! Можливо, також «купці» переконали… Що сталося потім — відомо: перерізану косу Дніпро згодом розмив, від Почайни залишилося кілька озер, і відтоді Поділ стало періодично заливати з чималими збитками, смертельними хворобами від розмитих старих комунікацій, куди потрапляли води з-під цвинтарів, і розмоканням від цієї «мертвої» води осель.
(63–67) Як казали старі кияни, то кара й за наші гріхи, що не вберегли угіддя Либеді та свій предківський спадок від сваволі. Такі розмови я чула перед потопом 1970 року, коли залило значну частину Подолу, а вода в підвалах стояла подекуди років два. Бачити Либідь над Києвом не доводилося, однак сусідські родини про це розповідали.
(68–75) Останній (1979 року) потоп у Києві я зустріла вже школяркою. Із групою художньої школи виїздила в Гідропарк на етюди і якось побачила великого птаха на малюнку іншої дівчинки — киянки в першому поколінні, котра не знала про віщунку Либідь. На запитання, що це за птах, колежанка відповіла, що бачила лебедя в небі, тож і відтворила сумлінно на папері. Наступним запитанням стало, чи птах кричав, на що була заперечна відповідь. Розповідь викладачки про птаха й можливе витлумачення його появи було сприйнято як гарну казку, однак незабаром пів-Гідропарку залило.
(76–82) За старокиївським переказом, Либідь, яка мовчки пролітає над якоюсь київською місциною,— це вістка про півбіди, на відміну від гіршої ситуації, коли птах голосить. Якщо ж з’являється білим птахом у веселці — це провісник лагідної весни, коли вода до людей добра. Тоді кияни поспішали, поки веселка не погасне, набрати водиці з живого джерела: вона, осінена крилом Либеді, вважалася помічною багато в чому: проти хвороб; для дівчат, які нею вмивалися «на красу»; для «відливання» лиха від хати.
(83–84) Дай, Боже, бачити тільки добрі знаки над нашими домівками, але для цього треба і не робити лиха самим, і не допускати його від інших.
*За Ольгою Недавньою, газета «Дзеркало тижня», 897 слів*
Засобом міжфразового зв’язку четвертого та п’ятого речень тексту (рядок 2) є:' 'А: сполучник', 'Б: займенник', 'В: синоніми', 'Г: лексичний повтор', | Chosen answer: А: сполучник, Rejected answers: Б: займенник, В: синоніми, Г: лексичний повтор | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
**Містика київських потопів**
(1–3) Чи хтось бачив, щоб над Києвом летів великий білий птах? Ні? Правда, небагато киян упізнали б лебедя. Більшості на небо ніколи й глянути. А я з дитинства пам’ятаю, як схвильовано видивлялися навесні білого лебедя старші сусідки.
(4–6) Зараз мало хто в Києві знає, як це стосується можливого потопу. Звісно, прикмети тепер не завжди працюють, зважаючи на екологію та «вдосконалення» природи. Лише Господь достеменно знає, як воно буде кожного разу насправді.
(7–16) А бувало по-всякому. Пам’ять поколінь донесла цікаві оповідки про те, як і чому заливало Київ; що віщувало шкоду від стихії та які містичні сили «відповідали» за провіщення чи відвернення лиха. У дитинстві я чула від мешканців київського Подолу все нові версії витівок Видибая — так називали Перуна, якого вкинули в Дніпро, коли хрестили киян. Що характерно, кияни зробили з нього не мстивого грізного діда, а віщуна, який міг допомогти. Скільки хлопчаків щоліта пірнало в районі Видубицького монастиря, скільки дітлахів нишпорило «печерами» в горі поруч, сподіваючись знайти золоті та срібні Перунові стріли! Навіть розповідали,що десь на горі жила ворожка, яка мала одну стрілу й використовувала її у своєму ремеслі. Однак усе ж не Видибай став провісником потопів.
(17–24) Героїнею відповідних віщувань була Либідь, сестра засновників Києва. Саме вона, перевтілена в білого птаха, попереджала про небезпеку від води. За старокиївськими переказами, Либідь, явившись як птах, що голосить, могла попередити праведну душу навіть тоді, коли хтось замірявся закладати будинок на підземних плавунах. А таких територій над річкою Либідь і в інших київських закутках було чимало. Бідних киян — мешканців Либідських мочар — описав Іван Нечуй-Левицький у «Київських прохачах»: раніше на тамтешніх непевних ґрунтах тільки бідняки та прохачі й селилися.
(25–28) Однак найбільше з тривогою та надією виглядали Либідь навесні, очікуючи водопілля. Деякі киянки навіть намагалися задобрити її, залишаючи гостинці в дуплах столітніх верб над водою. Душа княжни могла попередити і про біду, і про життєдайну воду.
(29–34) А починалося все так: за переказом, сестра засновників Києва Либідь була жрицею богині водної стихії Дани. Письменниця Наталена Королева у своїх «Легендах старокиївських» згадує про це, однак наділяє долю князівни напруженим, фатальним драматизмом. Старі ж кияни були переконані, що жила князівна Либідь довго та щасливо, сповна виконала свою місію жриці, а по смерті залишилася берегинею-заступницею киян.
(35–47) Цікаво, що певний час заступатися доводилося через дрібниці: хтось джерельце необачно замутив чи на річці насмітив. Але на початку смутних часів князівських незгод один із нащадків Ярославичів піддався на вмовляння купців трохи поглибити й розширити річку Почайну, щоб зручніше було підпливати важким суднам, переповненим крамом. Подейкується в переказі, що зробив він то за «мзду купецьку велику», бо хотів поставити собі новий терем. Пролетіла начебто тоді Либідь із жалібно-гнівним криком, і хазяйновиті кияни занепокоїлися, стали грудьми проти купців-зачинщиків і князя. І що ж: робіт з «удосконалення» Почайни не докінчили — відмовилися від «грішного діла». Судна тих купців потрощила буря на Дніпрі, яка невідомо звідки взялася серед погожого дня, а наступної весни сталося лихо на воді з кимось із князевих родичів. Сам же він залишився на весь вік зганьбленим і безталанним, бо обурені кияни прийшли з вилами під новий терем, що не пішов йому на користь…
(48–53) «Екологічний урок» був засвоєний і замолений, тривалий час кияни не потерпали від води. Були навали й пожежі, але нікому й на думку не спадало змагатися з природою, самовпевнено її гнуздати. Аж поки, крім варварського «зняття скальпу» із Замкової гори за наказом Петра І, щоб знищити саму згадку про княжу столицю, крім абсурдної, з огляду на особливості рельєфу, перебудови київських укріплень, — було задумано і масштабний, як на XVIII століття, проект «підкорення річки».
(54–62) Коли 1712 року задля зручнішого проходження барок почали перекопувати Почайнинську косу, що захищала Поділ від великої води, старі кияни — від князівських нащадків до майстрових подолян — обурилися, протестували й чекали клекоту Либеді. Але яке було діло до старосвітських «малоруських пліток» і «забобоннихпротестів» тодішній київській колоніальній адміністрації! Можливо, також «купці» переконали… Що сталося потім — відомо: перерізану косу Дніпро згодом розмив, від Почайни залишилося кілька озер, і відтоді Поділ стало періодично заливати з чималими збитками, смертельними хворобами від розмитих старих комунікацій, куди потрапляли води з-під цвинтарів, і розмоканням від цієї «мертвої» води осель.
(63–67) Як казали старі кияни, то кара й за наші гріхи, що не вберегли угіддя Либеді та свій предківський спадок від сваволі. Такі розмови я чула перед потопом 1970 року, коли залило значну частину Подолу, а вода в підвалах стояла подекуди років два. Бачити Либідь над Києвом не доводилося, однак сусідські родини про це розповідали.
(68–75) Останній (1979 року) потоп у Києві я зустріла вже школяркою. Із групою художньої школи виїздила в Гідропарк на етюди і якось побачила великого птаха на малюнку іншої дівчинки — киянки в першому поколінні, котра не знала про віщунку Либідь. На запитання, що це за птах, колежанка відповіла, що бачила лебедя в небі, тож і відтворила сумлінно на папері. Наступним запитанням стало, чи птах кричав, на що була заперечна відповідь. Розповідь викладачки про птаха й можливе витлумачення його появи було сприйнято як гарну казку, однак незабаром пів-Гідропарку залило.
(76–82) За старокиївським переказом, Либідь, яка мовчки пролітає над якоюсь київською місциною,— це вістка про півбіди, на відміну від гіршої ситуації, коли птах голосить. Якщо ж з’являється білим птахом у веселці — це провісник лагідної весни, коли вода до людей добра. Тоді кияни поспішали, поки веселка не погасне, набрати водиці з живого джерела: вона, осінена крилом Либеді, вважалася помічною багато в чому: проти хвороб; для дівчат, які нею вмивалися «на красу»; для «відливання» лиха від хати.
(83–84) Дай, Боже, бачити тільки добрі знаки над нашими домівками, але для цього треба і не робити лиха самим, і не допускати його від інших.
*За Ольгою Недавньою, газета «Дзеркало тижня», 897 слів*
Засобом міжфразового зв’язку четвертого та п’ятого речень тексту (рядок 2) є:' 'А: сполучник', 'Б: займенник', 'В: синоніми', 'Г: лексичний повтор', | Chosen answer: А: сполучник, Rejected answers: Б: займенник, В: синоніми, Г: лексичний повтор | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
**Містика київських потопів**
(1–3) Чи хтось бачив, щоб над Києвом летів великий білий птах? Ні? Правда, небагато киян упізнали б лебедя. Більшості на небо ніколи й глянути. А я з дитинства пам’ятаю, як схвильовано видивлялися навесні білого лебедя старші сусідки.
(4–6) Зараз мало хто в Києві знає, як це стосується можливого потопу. Звісно, прикмети тепер не завжди працюють, зважаючи на екологію та «вдосконалення» природи. Лише Господь достеменно знає, як воно буде кожного разу насправді.
(7–16) А бувало по-всякому. Пам’ять поколінь донесла цікаві оповідки про те, як і чому заливало Київ; що віщувало шкоду від стихії та які містичні сили «відповідали» за провіщення чи відвернення лиха. У дитинстві я чула від мешканців київського Подолу все нові версії витівок Видибая — так називали Перуна, якого вкинули в Дніпро, коли хрестили киян. Що характерно, кияни зробили з нього не мстивого грізного діда, а віщуна, який міг допомогти. Скільки хлопчаків щоліта пірнало в районі Видубицького монастиря, скільки дітлахів нишпорило «печерами» в горі поруч, сподіваючись знайти золоті та срібні Перунові стріли! Навіть розповідали,що десь на горі жила ворожка, яка мала одну стрілу й використовувала її у своєму ремеслі. Однак усе ж не Видибай став провісником потопів.
(17–24) Героїнею відповідних віщувань була Либідь, сестра засновників Києва. Саме вона, перевтілена в білого птаха, попереджала про небезпеку від води. За старокиївськими переказами, Либідь, явившись як птах, що голосить, могла попередити праведну душу навіть тоді, коли хтось замірявся закладати будинок на підземних плавунах. А таких територій над річкою Либідь і в інших київських закутках було чимало. Бідних киян — мешканців Либідських мочар — описав Іван Нечуй-Левицький у «Київських прохачах»: раніше на тамтешніх непевних ґрунтах тільки бідняки та прохачі й селилися.
(25–28) Однак найбільше з тривогою та надією виглядали Либідь навесні, очікуючи водопілля. Деякі киянки навіть намагалися задобрити її, залишаючи гостинці в дуплах столітніх верб над водою. Душа княжни могла попередити і про біду, і про життєдайну воду.
(29–34) А починалося все так: за переказом, сестра засновників Києва Либідь була жрицею богині водної стихії Дани. Письменниця Наталена Королева у своїх «Легендах старокиївських» згадує про це, однак наділяє долю князівни напруженим, фатальним драматизмом. Старі ж кияни були переконані, що жила князівна Либідь довго та щасливо, сповна виконала свою місію жриці, а по смерті залишилася берегинею-заступницею киян.
(35–47) Цікаво, що певний час заступатися доводилося через дрібниці: хтось джерельце необачно замутив чи на річці насмітив. Але на початку смутних часів князівських незгод один із нащадків Ярославичів піддався на вмовляння купців трохи поглибити й розширити річку Почайну, щоб зручніше було підпливати важким суднам, переповненим крамом. Подейкується в переказі, що зробив він то за «мзду купецьку велику», бо хотів поставити собі новий терем. Пролетіла начебто тоді Либідь із жалібно-гнівним криком, і хазяйновиті кияни занепокоїлися, стали грудьми проти купців-зачинщиків і князя. І що ж: робіт з «удосконалення» Почайни не докінчили — відмовилися від «грішного діла». Судна тих купців потрощила буря на Дніпрі, яка невідомо звідки взялася серед погожого дня, а наступної весни сталося лихо на воді з кимось із князевих родичів. Сам же він залишився на весь вік зганьбленим і безталанним, бо обурені кияни прийшли з вилами під новий терем, що не пішов йому на користь…
(48–53) «Екологічний урок» був засвоєний і замолений, тривалий час кияни не потерпали від води. Були навали й пожежі, але нікому й на думку не спадало змагатися з природою, самовпевнено її гнуздати. Аж поки, крім варварського «зняття скальпу» із Замкової гори за наказом Петра І, щоб знищити саму згадку про княжу столицю, крім абсурдної, з огляду на особливості рельєфу, перебудови київських укріплень, — було задумано і масштабний, як на XVIII століття, проект «підкорення річки».
(54–62) Коли 1712 року задля зручнішого проходження барок почали перекопувати Почайнинську косу, що захищала Поділ від великої води, старі кияни — від князівських нащадків до майстрових подолян — обурилися, протестували й чекали клекоту Либеді. Але яке було діло до старосвітських «малоруських пліток» і «забобоннихпротестів» тодішній київській колоніальній адміністрації! Можливо, також «купці» переконали… Що сталося потім — відомо: перерізану косу Дніпро згодом розмив, від Почайни залишилося кілька озер, і відтоді Поділ стало періодично заливати з чималими збитками, смертельними хворобами від розмитих старих комунікацій, куди потрапляли води з-під цвинтарів, і розмоканням від цієї «мертвої» води осель.
(63–67) Як казали старі кияни, то кара й за наші гріхи, що не вберегли угіддя Либеді та свій предківський спадок від сваволі. Такі розмови я чула перед потопом 1970 року, коли залило значну частину Подолу, а вода в підвалах стояла подекуди років два. Бачити Либідь над Києвом не доводилося, однак сусідські родини про це розповідали.
(68–75) Останній (1979 року) потоп у Києві я зустріла вже школяркою. Із групою художньої школи виїздила в Гідропарк на етюди і якось побачила великого птаха на малюнку іншої дівчинки — киянки в першому поколінні, котра не знала про віщунку Либідь. На запитання, що це за птах, колежанка відповіла, що бачила лебедя в небі, тож і відтворила сумлінно на папері. Наступним запитанням стало, чи птах кричав, на що була заперечна відповідь. Розповідь викладачки про птаха й можливе витлумачення його появи було сприйнято як гарну казку, однак незабаром пів-Гідропарку залило.
(76–82) За старокиївським переказом, Либідь, яка мовчки пролітає над якоюсь київською місциною,— це вістка про півбіди, на відміну від гіршої ситуації, коли птах голосить. Якщо ж з’являється білим птахом у веселці — це провісник лагідної весни, коли вода до людей добра. Тоді кияни поспішали, поки веселка не погасне, набрати водиці з живого джерела: вона, осінена крилом Либеді, вважалася помічною багато в чому: проти хвороб; для дівчат, які нею вмивалися «на красу»; для «відливання» лиха від хати.
(83–84) Дай, Боже, бачити тільки добрі знаки над нашими домівками, але для цього треба і не робити лиха самим, і не допускати його від інших.
*За Ольгою Недавньою, газета «Дзеркало тижня», 897 слів*
У тексті немає мікротеми:' 'А: заснування Києва', 'Б: болотисті місцини в Києві', 'В: зникнення річки Почайни', 'Г: добрі віщування Либеді', | Chosen answer: А: заснування Києва, Rejected answers: Б: болотисті місцини в Києві, В: зникнення річки Почайни, Г: добрі віщування Либеді | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
**Містика київських потопів**
(1–3) Чи хтось бачив, щоб над Києвом летів великий білий птах? Ні? Правда, небагато киян упізнали б лебедя. Більшості на небо ніколи й глянути. А я з дитинства пам’ятаю, як схвильовано видивлялися навесні білого лебедя старші сусідки.
(4–6) Зараз мало хто в Києві знає, як це стосується можливого потопу. Звісно, прикмети тепер не завжди працюють, зважаючи на екологію та «вдосконалення» природи. Лише Господь достеменно знає, як воно буде кожного разу насправді.
(7–16) А бувало по-всякому. Пам’ять поколінь донесла цікаві оповідки про те, як і чому заливало Київ; що віщувало шкоду від стихії та які містичні сили «відповідали» за провіщення чи відвернення лиха. У дитинстві я чула від мешканців київського Подолу все нові версії витівок Видибая — так називали Перуна, якого вкинули в Дніпро, коли хрестили киян. Що характерно, кияни зробили з нього не мстивого грізного діда, а віщуна, який міг допомогти. Скільки хлопчаків щоліта пірнало в районі Видубицького монастиря, скільки дітлахів нишпорило «печерами» в горі поруч, сподіваючись знайти золоті та срібні Перунові стріли! Навіть розповідали,що десь на горі жила ворожка, яка мала одну стрілу й використовувала її у своєму ремеслі. Однак усе ж не Видибай став провісником потопів.
(17–24) Героїнею відповідних віщувань була Либідь, сестра засновників Києва. Саме вона, перевтілена в білого птаха, попереджала про небезпеку від води. За старокиївськими переказами, Либідь, явившись як птах, що голосить, могла попередити праведну душу навіть тоді, коли хтось замірявся закладати будинок на підземних плавунах. А таких територій над річкою Либідь і в інших київських закутках було чимало. Бідних киян — мешканців Либідських мочар — описав Іван Нечуй-Левицький у «Київських прохачах»: раніше на тамтешніх непевних ґрунтах тільки бідняки та прохачі й селилися.
(25–28) Однак найбільше з тривогою та надією виглядали Либідь навесні, очікуючи водопілля. Деякі киянки навіть намагалися задобрити її, залишаючи гостинці в дуплах столітніх верб над водою. Душа княжни могла попередити і про біду, і про життєдайну воду.
(29–34) А починалося все так: за переказом, сестра засновників Києва Либідь була жрицею богині водної стихії Дани. Письменниця Наталена Королева у своїх «Легендах старокиївських» згадує про це, однак наділяє долю князівни напруженим, фатальним драматизмом. Старі ж кияни були переконані, що жила князівна Либідь довго та щасливо, сповна виконала свою місію жриці, а по смерті залишилася берегинею-заступницею киян.
(35–47) Цікаво, що певний час заступатися доводилося через дрібниці: хтось джерельце необачно замутив чи на річці насмітив. Але на початку смутних часів князівських незгод один із нащадків Ярославичів піддався на вмовляння купців трохи поглибити й розширити річку Почайну, щоб зручніше було підпливати важким суднам, переповненим крамом. Подейкується в переказі, що зробив він то за «мзду купецьку велику», бо хотів поставити собі новий терем. Пролетіла начебто тоді Либідь із жалібно-гнівним криком, і хазяйновиті кияни занепокоїлися, стали грудьми проти купців-зачинщиків і князя. І що ж: робіт з «удосконалення» Почайни не докінчили — відмовилися від «грішного діла». Судна тих купців потрощила буря на Дніпрі, яка невідомо звідки взялася серед погожого дня, а наступної весни сталося лихо на воді з кимось із князевих родичів. Сам же він залишився на весь вік зганьбленим і безталанним, бо обурені кияни прийшли з вилами під новий терем, що не пішов йому на користь…
(48–53) «Екологічний урок» був засвоєний і замолений, тривалий час кияни не потерпали від води. Були навали й пожежі, але нікому й на думку не спадало змагатися з природою, самовпевнено її гнуздати. Аж поки, крім варварського «зняття скальпу» із Замкової гори за наказом Петра І, щоб знищити саму згадку про княжу столицю, крім абсурдної, з огляду на особливості рельєфу, перебудови київських укріплень, — було задумано і масштабний, як на XVIII століття, проект «підкорення річки».
(54–62) Коли 1712 року задля зручнішого проходження барок почали перекопувати Почайнинську косу, що захищала Поділ від великої води, старі кияни — від князівських нащадків до майстрових подолян — обурилися, протестували й чекали клекоту Либеді. Але яке було діло до старосвітських «малоруських пліток» і «забобоннихпротестів» тодішній київській колоніальній адміністрації! Можливо, також «купці» переконали… Що сталося потім — відомо: перерізану косу Дніпро згодом розмив, від Почайни залишилося кілька озер, і відтоді Поділ стало періодично заливати з чималими збитками, смертельними хворобами від розмитих старих комунікацій, куди потрапляли води з-під цвинтарів, і розмоканням від цієї «мертвої» води осель.
(63–67) Як казали старі кияни, то кара й за наші гріхи, що не вберегли угіддя Либеді та свій предківський спадок від сваволі. Такі розмови я чула перед потопом 1970 року, коли залило значну частину Подолу, а вода в підвалах стояла подекуди років два. Бачити Либідь над Києвом не доводилося, однак сусідські родини про це розповідали.
(68–75) Останній (1979 року) потоп у Києві я зустріла вже школяркою. Із групою художньої школи виїздила в Гідропарк на етюди і якось побачила великого птаха на малюнку іншої дівчинки — киянки в першому поколінні, котра не знала про віщунку Либідь. На запитання, що це за птах, колежанка відповіла, що бачила лебедя в небі, тож і відтворила сумлінно на папері. Наступним запитанням стало, чи птах кричав, на що була заперечна відповідь. Розповідь викладачки про птаха й можливе витлумачення його появи було сприйнято як гарну казку, однак незабаром пів-Гідропарку залило.
(76–82) За старокиївським переказом, Либідь, яка мовчки пролітає над якоюсь київською місциною,— це вістка про півбіди, на відміну від гіршої ситуації, коли птах голосить. Якщо ж з’являється білим птахом у веселці — це провісник лагідної весни, коли вода до людей добра. Тоді кияни поспішали, поки веселка не погасне, набрати водиці з живого джерела: вона, осінена крилом Либеді, вважалася помічною багато в чому: проти хвороб; для дівчат, які нею вмивалися «на красу»; для «відливання» лиха від хати.
(83–84) Дай, Боже, бачити тільки добрі знаки над нашими домівками, але для цього треба і не робити лиха самим, і не допускати його від інших.
*За Ольгою Недавньою, газета «Дзеркало тижня», 897 слів*
У тексті немає мікротеми:' 'А: заснування Києва', 'Б: болотисті місцини в Києві', 'В: зникнення річки Почайни', 'Г: добрі віщування Либеді', | Chosen answer: А: заснування Києва, Rejected answers: Б: болотисті місцини в Києві, В: зникнення річки Почайни, Г: добрі віщування Либеді | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
**Містика київських потопів**
(1–3) Чи хтось бачив, щоб над Києвом летів великий білий птах? Ні? Правда, небагато киян упізнали б лебедя. Більшості на небо ніколи й глянути. А я з дитинства пам’ятаю, як схвильовано видивлялися навесні білого лебедя старші сусідки.
(4–6) Зараз мало хто в Києві знає, як це стосується можливого потопу. Звісно, прикмети тепер не завжди працюють, зважаючи на екологію та «вдосконалення» природи. Лише Господь достеменно знає, як воно буде кожного разу насправді.
(7–16) А бувало по-всякому. Пам’ять поколінь донесла цікаві оповідки про те, як і чому заливало Київ; що віщувало шкоду від стихії та які містичні сили «відповідали» за провіщення чи відвернення лиха. У дитинстві я чула від мешканців київського Подолу все нові версії витівок Видибая — так називали Перуна, якого вкинули в Дніпро, коли хрестили киян. Що характерно, кияни зробили з нього не мстивого грізного діда, а віщуна, який міг допомогти. Скільки хлопчаків щоліта пірнало в районі Видубицького монастиря, скільки дітлахів нишпорило «печерами» в горі поруч, сподіваючись знайти золоті та срібні Перунові стріли! Навіть розповідали,що десь на горі жила ворожка, яка мала одну стрілу й використовувала її у своєму ремеслі. Однак усе ж не Видибай став провісником потопів.
(17–24) Героїнею відповідних віщувань була Либідь, сестра засновників Києва. Саме вона, перевтілена в білого птаха, попереджала про небезпеку від води. За старокиївськими переказами, Либідь, явившись як птах, що голосить, могла попередити праведну душу навіть тоді, коли хтось замірявся закладати будинок на підземних плавунах. А таких територій над річкою Либідь і в інших київських закутках було чимало. Бідних киян — мешканців Либідських мочар — описав Іван Нечуй-Левицький у «Київських прохачах»: раніше на тамтешніх непевних ґрунтах тільки бідняки та прохачі й селилися.
(25–28) Однак найбільше з тривогою та надією виглядали Либідь навесні, очікуючи водопілля. Деякі киянки навіть намагалися задобрити її, залишаючи гостинці в дуплах столітніх верб над водою. Душа княжни могла попередити і про біду, і про життєдайну воду.
(29–34) А починалося все так: за переказом, сестра засновників Києва Либідь була жрицею богині водної стихії Дани. Письменниця Наталена Королева у своїх «Легендах старокиївських» згадує про це, однак наділяє долю князівни напруженим, фатальним драматизмом. Старі ж кияни були переконані, що жила князівна Либідь довго та щасливо, сповна виконала свою місію жриці, а по смерті залишилася берегинею-заступницею киян.
(35–47) Цікаво, що певний час заступатися доводилося через дрібниці: хтось джерельце необачно замутив чи на річці насмітив. Але на початку смутних часів князівських незгод один із нащадків Ярославичів піддався на вмовляння купців трохи поглибити й розширити річку Почайну, щоб зручніше було підпливати важким суднам, переповненим крамом. Подейкується в переказі, що зробив він то за «мзду купецьку велику», бо хотів поставити собі новий терем. Пролетіла начебто тоді Либідь із жалібно-гнівним криком, і хазяйновиті кияни занепокоїлися, стали грудьми проти купців-зачинщиків і князя. І що ж: робіт з «удосконалення» Почайни не докінчили — відмовилися від «грішного діла». Судна тих купців потрощила буря на Дніпрі, яка невідомо звідки взялася серед погожого дня, а наступної весни сталося лихо на воді з кимось із князевих родичів. Сам же він залишився на весь вік зганьбленим і безталанним, бо обурені кияни прийшли з вилами під новий терем, що не пішов йому на користь…
(48–53) «Екологічний урок» був засвоєний і замолений, тривалий час кияни не потерпали від води. Були навали й пожежі, але нікому й на думку не спадало змагатися з природою, самовпевнено її гнуздати. Аж поки, крім варварського «зняття скальпу» із Замкової гори за наказом Петра І, щоб знищити саму згадку про княжу столицю, крім абсурдної, з огляду на особливості рельєфу, перебудови київських укріплень, — було задумано і масштабний, як на XVIII століття, проект «підкорення річки».
(54–62) Коли 1712 року задля зручнішого проходження барок почали перекопувати Почайнинську косу, що захищала Поділ від великої води, старі кияни — від князівських нащадків до майстрових подолян — обурилися, протестували й чекали клекоту Либеді. Але яке було діло до старосвітських «малоруських пліток» і «забобоннихпротестів» тодішній київській колоніальній адміністрації! Можливо, також «купці» переконали… Що сталося потім — відомо: перерізану косу Дніпро згодом розмив, від Почайни залишилося кілька озер, і відтоді Поділ стало періодично заливати з чималими збитками, смертельними хворобами від розмитих старих комунікацій, куди потрапляли води з-під цвинтарів, і розмоканням від цієї «мертвої» води осель.
(63–67) Як казали старі кияни, то кара й за наші гріхи, що не вберегли угіддя Либеді та свій предківський спадок від сваволі. Такі розмови я чула перед потопом 1970 року, коли залило значну частину Подолу, а вода в підвалах стояла подекуди років два. Бачити Либідь над Києвом не доводилося, однак сусідські родини про це розповідали.
(68–75) Останній (1979 року) потоп у Києві я зустріла вже школяркою. Із групою художньої школи виїздила в Гідропарк на етюди і якось побачила великого птаха на малюнку іншої дівчинки — киянки в першому поколінні, котра не знала про віщунку Либідь. На запитання, що це за птах, колежанка відповіла, що бачила лебедя в небі, тож і відтворила сумлінно на папері. Наступним запитанням стало, чи птах кричав, на що була заперечна відповідь. Розповідь викладачки про птаха й можливе витлумачення його появи було сприйнято як гарну казку, однак незабаром пів-Гідропарку залило.
(76–82) За старокиївським переказом, Либідь, яка мовчки пролітає над якоюсь київською місциною,— це вістка про півбіди, на відміну від гіршої ситуації, коли птах голосить. Якщо ж з’являється білим птахом у веселці — це провісник лагідної весни, коли вода до людей добра. Тоді кияни поспішали, поки веселка не погасне, набрати водиці з живого джерела: вона, осінена крилом Либеді, вважалася помічною багато в чому: проти хвороб; для дівчат, які нею вмивалися «на красу»; для «відливання» лиха від хати.
(83–84) Дай, Боже, бачити тільки добрі знаки над нашими домівками, але для цього треба і не робити лиха самим, і не допускати його від інших.
*За Ольгою Недавньою, газета «Дзеркало тижня», 897 слів*
Стиль тексту –:' 'А: науковий', 'Б: розмовний', 'В: конфесійний', 'Г: публіцистичний', | Chosen answer: Г: публіцистичний, Rejected answers: А: науковий, Б: розмовний, В: конфесійний, | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
**Містика київських потопів**
(1–3) Чи хтось бачив, щоб над Києвом летів великий білий птах? Ні? Правда, небагато киян упізнали б лебедя. Більшості на небо ніколи й глянути. А я з дитинства пам’ятаю, як схвильовано видивлялися навесні білого лебедя старші сусідки.
(4–6) Зараз мало хто в Києві знає, як це стосується можливого потопу. Звісно, прикмети тепер не завжди працюють, зважаючи на екологію та «вдосконалення» природи. Лише Господь достеменно знає, як воно буде кожного разу насправді.
(7–16) А бувало по-всякому. Пам’ять поколінь донесла цікаві оповідки про те, як і чому заливало Київ; що віщувало шкоду від стихії та які містичні сили «відповідали» за провіщення чи відвернення лиха. У дитинстві я чула від мешканців київського Подолу все нові версії витівок Видибая — так називали Перуна, якого вкинули в Дніпро, коли хрестили киян. Що характерно, кияни зробили з нього не мстивого грізного діда, а віщуна, який міг допомогти. Скільки хлопчаків щоліта пірнало в районі Видубицького монастиря, скільки дітлахів нишпорило «печерами» в горі поруч, сподіваючись знайти золоті та срібні Перунові стріли! Навіть розповідали,що десь на горі жила ворожка, яка мала одну стрілу й використовувала її у своєму ремеслі. Однак усе ж не Видибай став провісником потопів.
(17–24) Героїнею відповідних віщувань була Либідь, сестра засновників Києва. Саме вона, перевтілена в білого птаха, попереджала про небезпеку від води. За старокиївськими переказами, Либідь, явившись як птах, що голосить, могла попередити праведну душу навіть тоді, коли хтось замірявся закладати будинок на підземних плавунах. А таких територій над річкою Либідь і в інших київських закутках було чимало. Бідних киян — мешканців Либідських мочар — описав Іван Нечуй-Левицький у «Київських прохачах»: раніше на тамтешніх непевних ґрунтах тільки бідняки та прохачі й селилися.
(25–28) Однак найбільше з тривогою та надією виглядали Либідь навесні, очікуючи водопілля. Деякі киянки навіть намагалися задобрити її, залишаючи гостинці в дуплах столітніх верб над водою. Душа княжни могла попередити і про біду, і про життєдайну воду.
(29–34) А починалося все так: за переказом, сестра засновників Києва Либідь була жрицею богині водної стихії Дани. Письменниця Наталена Королева у своїх «Легендах старокиївських» згадує про це, однак наділяє долю князівни напруженим, фатальним драматизмом. Старі ж кияни були переконані, що жила князівна Либідь довго та щасливо, сповна виконала свою місію жриці, а по смерті залишилася берегинею-заступницею киян.
(35–47) Цікаво, що певний час заступатися доводилося через дрібниці: хтось джерельце необачно замутив чи на річці насмітив. Але на початку смутних часів князівських незгод один із нащадків Ярославичів піддався на вмовляння купців трохи поглибити й розширити річку Почайну, щоб зручніше було підпливати важким суднам, переповненим крамом. Подейкується в переказі, що зробив він то за «мзду купецьку велику», бо хотів поставити собі новий терем. Пролетіла начебто тоді Либідь із жалібно-гнівним криком, і хазяйновиті кияни занепокоїлися, стали грудьми проти купців-зачинщиків і князя. І що ж: робіт з «удосконалення» Почайни не докінчили — відмовилися від «грішного діла». Судна тих купців потрощила буря на Дніпрі, яка невідомо звідки взялася серед погожого дня, а наступної весни сталося лихо на воді з кимось із князевих родичів. Сам же він залишився на весь вік зганьбленим і безталанним, бо обурені кияни прийшли з вилами під новий терем, що не пішов йому на користь…
(48–53) «Екологічний урок» був засвоєний і замолений, тривалий час кияни не потерпали від води. Були навали й пожежі, але нікому й на думку не спадало змагатися з природою, самовпевнено її гнуздати. Аж поки, крім варварського «зняття скальпу» із Замкової гори за наказом Петра І, щоб знищити саму згадку про княжу столицю, крім абсурдної, з огляду на особливості рельєфу, перебудови київських укріплень, — було задумано і масштабний, як на XVIII століття, проект «підкорення річки».
(54–62) Коли 1712 року задля зручнішого проходження барок почали перекопувати Почайнинську косу, що захищала Поділ від великої води, старі кияни — від князівських нащадків до майстрових подолян — обурилися, протестували й чекали клекоту Либеді. Але яке було діло до старосвітських «малоруських пліток» і «забобоннихпротестів» тодішній київській колоніальній адміністрації! Можливо, також «купці» переконали… Що сталося потім — відомо: перерізану косу Дніпро згодом розмив, від Почайни залишилося кілька озер, і відтоді Поділ стало періодично заливати з чималими збитками, смертельними хворобами від розмитих старих комунікацій, куди потрапляли води з-під цвинтарів, і розмоканням від цієї «мертвої» води осель.
(63–67) Як казали старі кияни, то кара й за наші гріхи, що не вберегли угіддя Либеді та свій предківський спадок від сваволі. Такі розмови я чула перед потопом 1970 року, коли залило значну частину Подолу, а вода в підвалах стояла подекуди років два. Бачити Либідь над Києвом не доводилося, однак сусідські родини про це розповідали.
(68–75) Останній (1979 року) потоп у Києві я зустріла вже школяркою. Із групою художньої школи виїздила в Гідропарк на етюди і якось побачила великого птаха на малюнку іншої дівчинки — киянки в першому поколінні, котра не знала про віщунку Либідь. На запитання, що це за птах, колежанка відповіла, що бачила лебедя в небі, тож і відтворила сумлінно на папері. Наступним запитанням стало, чи птах кричав, на що була заперечна відповідь. Розповідь викладачки про птаха й можливе витлумачення його появи було сприйнято як гарну казку, однак незабаром пів-Гідропарку залило.
(76–82) За старокиївським переказом, Либідь, яка мовчки пролітає над якоюсь київською місциною,— це вістка про півбіди, на відміну від гіршої ситуації, коли птах голосить. Якщо ж з’являється білим птахом у веселці — це провісник лагідної весни, коли вода до людей добра. Тоді кияни поспішали, поки веселка не погасне, набрати водиці з живого джерела: вона, осінена крилом Либеді, вважалася помічною багато в чому: проти хвороб; для дівчат, які нею вмивалися «на красу»; для «відливання» лиха від хати.
(83–84) Дай, Боже, бачити тільки добрі знаки над нашими домівками, але для цього треба і не робити лиха самим, і не допускати його від інших.
*За Ольгою Недавньою, газета «Дзеркало тижня», 897 слів*
Стиль тексту –:' 'А: науковий', 'Б: розмовний', 'В: конфесійний', 'Г: публіцистичний', | Chosen answer: Г: публіцистичний, Rejected answers: А: науковий, Б: розмовний, В: конфесійний, | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
**Містика київських потопів**
(1–3) Чи хтось бачив, щоб над Києвом летів великий білий птах? Ні? Правда, небагато киян упізнали б лебедя. Більшості на небо ніколи й глянути. А я з дитинства пам’ятаю, як схвильовано видивлялися навесні білого лебедя старші сусідки.
(4–6) Зараз мало хто в Києві знає, як це стосується можливого потопу. Звісно, прикмети тепер не завжди працюють, зважаючи на екологію та «вдосконалення» природи. Лише Господь достеменно знає, як воно буде кожного разу насправді.
(7–16) А бувало по-всякому. Пам’ять поколінь донесла цікаві оповідки про те, як і чому заливало Київ; що віщувало шкоду від стихії та які містичні сили «відповідали» за провіщення чи відвернення лиха. У дитинстві я чула від мешканців київського Подолу все нові версії витівок Видибая — так називали Перуна, якого вкинули в Дніпро, коли хрестили киян. Що характерно, кияни зробили з нього не мстивого грізного діда, а віщуна, який міг допомогти. Скільки хлопчаків щоліта пірнало в районі Видубицького монастиря, скільки дітлахів нишпорило «печерами» в горі поруч, сподіваючись знайти золоті та срібні Перунові стріли! Навіть розповідали,що десь на горі жила ворожка, яка мала одну стрілу й використовувала її у своєму ремеслі. Однак усе ж не Видибай став провісником потопів.
(17–24) Героїнею відповідних віщувань була Либідь, сестра засновників Києва. Саме вона, перевтілена в білого птаха, попереджала про небезпеку від води. За старокиївськими переказами, Либідь, явившись як птах, що голосить, могла попередити праведну душу навіть тоді, коли хтось замірявся закладати будинок на підземних плавунах. А таких територій над річкою Либідь і в інших київських закутках було чимало. Бідних киян — мешканців Либідських мочар — описав Іван Нечуй-Левицький у «Київських прохачах»: раніше на тамтешніх непевних ґрунтах тільки бідняки та прохачі й селилися.
(25–28) Однак найбільше з тривогою та надією виглядали Либідь навесні, очікуючи водопілля. Деякі киянки навіть намагалися задобрити її, залишаючи гостинці в дуплах столітніх верб над водою. Душа княжни могла попередити і про біду, і про життєдайну воду.
(29–34) А починалося все так: за переказом, сестра засновників Києва Либідь була жрицею богині водної стихії Дани. Письменниця Наталена Королева у своїх «Легендах старокиївських» згадує про це, однак наділяє долю князівни напруженим, фатальним драматизмом. Старі ж кияни були переконані, що жила князівна Либідь довго та щасливо, сповна виконала свою місію жриці, а по смерті залишилася берегинею-заступницею киян.
(35–47) Цікаво, що певний час заступатися доводилося через дрібниці: хтось джерельце необачно замутив чи на річці насмітив. Але на початку смутних часів князівських незгод один із нащадків Ярославичів піддався на вмовляння купців трохи поглибити й розширити річку Почайну, щоб зручніше було підпливати важким суднам, переповненим крамом. Подейкується в переказі, що зробив він то за «мзду купецьку велику», бо хотів поставити собі новий терем. Пролетіла начебто тоді Либідь із жалібно-гнівним криком, і хазяйновиті кияни занепокоїлися, стали грудьми проти купців-зачинщиків і князя. І що ж: робіт з «удосконалення» Почайни не докінчили — відмовилися від «грішного діла». Судна тих купців потрощила буря на Дніпрі, яка невідомо звідки взялася серед погожого дня, а наступної весни сталося лихо на воді з кимось із князевих родичів. Сам же він залишився на весь вік зганьбленим і безталанним, бо обурені кияни прийшли з вилами під новий терем, що не пішов йому на користь…
(48–53) «Екологічний урок» був засвоєний і замолений, тривалий час кияни не потерпали від води. Були навали й пожежі, але нікому й на думку не спадало змагатися з природою, самовпевнено її гнуздати. Аж поки, крім варварського «зняття скальпу» із Замкової гори за наказом Петра І, щоб знищити саму згадку про княжу столицю, крім абсурдної, з огляду на особливості рельєфу, перебудови київських укріплень, — було задумано і масштабний, як на XVIII століття, проект «підкорення річки».
(54–62) Коли 1712 року задля зручнішого проходження барок почали перекопувати Почайнинську косу, що захищала Поділ від великої води, старі кияни — від князівських нащадків до майстрових подолян — обурилися, протестували й чекали клекоту Либеді. Але яке було діло до старосвітських «малоруських пліток» і «забобоннихпротестів» тодішній київській колоніальній адміністрації! Можливо, також «купці» переконали… Що сталося потім — відомо: перерізану косу Дніпро згодом розмив, від Почайни залишилося кілька озер, і відтоді Поділ стало періодично заливати з чималими збитками, смертельними хворобами від розмитих старих комунікацій, куди потрапляли води з-під цвинтарів, і розмоканням від цієї «мертвої» води осель.
(63–67) Як казали старі кияни, то кара й за наші гріхи, що не вберегли угіддя Либеді та свій предківський спадок від сваволі. Такі розмови я чула перед потопом 1970 року, коли залило значну частину Подолу, а вода в підвалах стояла подекуди років два. Бачити Либідь над Києвом не доводилося, однак сусідські родини про це розповідали.
(68–75) Останній (1979 року) потоп у Києві я зустріла вже школяркою. Із групою художньої школи виїздила в Гідропарк на етюди і якось побачила великого птаха на малюнку іншої дівчинки — киянки в першому поколінні, котра не знала про віщунку Либідь. На запитання, що це за птах, колежанка відповіла, що бачила лебедя в небі, тож і відтворила сумлінно на папері. Наступним запитанням стало, чи птах кричав, на що була заперечна відповідь. Розповідь викладачки про птаха й можливе витлумачення його появи було сприйнято як гарну казку, однак незабаром пів-Гідропарку залило.
(76–82) За старокиївським переказом, Либідь, яка мовчки пролітає над якоюсь київською місциною,— це вістка про півбіди, на відміну від гіршої ситуації, коли птах голосить. Якщо ж з’являється білим птахом у веселці — це провісник лагідної весни, коли вода до людей добра. Тоді кияни поспішали, поки веселка не погасне, набрати водиці з живого джерела: вона, осінена крилом Либеді, вважалася помічною багато в чому: проти хвороб; для дівчат, які нею вмивалися «на красу»; для «відливання» лиха від хати.
(83–84) Дай, Боже, бачити тільки добрі знаки над нашими домівками, але для цього треба і не робити лиха самим, і не допускати його від інших.
*За Ольгою Недавньою, газета «Дзеркало тижня», 897 слів*
Жанр тексту –:' 'А: легенда', 'Б: оповідання', 'В: новела', 'Г: стаття', | Chosen answer: Г: стаття, Rejected answers: А: легенда, Б: оповідання, В: новела, | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
**Містика київських потопів**
(1–3) Чи хтось бачив, щоб над Києвом летів великий білий птах? Ні? Правда, небагато киян упізнали б лебедя. Більшості на небо ніколи й глянути. А я з дитинства пам’ятаю, як схвильовано видивлялися навесні білого лебедя старші сусідки.
(4–6) Зараз мало хто в Києві знає, як це стосується можливого потопу. Звісно, прикмети тепер не завжди працюють, зважаючи на екологію та «вдосконалення» природи. Лише Господь достеменно знає, як воно буде кожного разу насправді.
(7–16) А бувало по-всякому. Пам’ять поколінь донесла цікаві оповідки про те, як і чому заливало Київ; що віщувало шкоду від стихії та які містичні сили «відповідали» за провіщення чи відвернення лиха. У дитинстві я чула від мешканців київського Подолу все нові версії витівок Видибая — так називали Перуна, якого вкинули в Дніпро, коли хрестили киян. Що характерно, кияни зробили з нього не мстивого грізного діда, а віщуна, який міг допомогти. Скільки хлопчаків щоліта пірнало в районі Видубицького монастиря, скільки дітлахів нишпорило «печерами» в горі поруч, сподіваючись знайти золоті та срібні Перунові стріли! Навіть розповідали,що десь на горі жила ворожка, яка мала одну стрілу й використовувала її у своєму ремеслі. Однак усе ж не Видибай став провісником потопів.
(17–24) Героїнею відповідних віщувань була Либідь, сестра засновників Києва. Саме вона, перевтілена в білого птаха, попереджала про небезпеку від води. За старокиївськими переказами, Либідь, явившись як птах, що голосить, могла попередити праведну душу навіть тоді, коли хтось замірявся закладати будинок на підземних плавунах. А таких територій над річкою Либідь і в інших київських закутках було чимало. Бідних киян — мешканців Либідських мочар — описав Іван Нечуй-Левицький у «Київських прохачах»: раніше на тамтешніх непевних ґрунтах тільки бідняки та прохачі й селилися.
(25–28) Однак найбільше з тривогою та надією виглядали Либідь навесні, очікуючи водопілля. Деякі киянки навіть намагалися задобрити її, залишаючи гостинці в дуплах столітніх верб над водою. Душа княжни могла попередити і про біду, і про життєдайну воду.
(29–34) А починалося все так: за переказом, сестра засновників Києва Либідь була жрицею богині водної стихії Дани. Письменниця Наталена Королева у своїх «Легендах старокиївських» згадує про це, однак наділяє долю князівни напруженим, фатальним драматизмом. Старі ж кияни були переконані, що жила князівна Либідь довго та щасливо, сповна виконала свою місію жриці, а по смерті залишилася берегинею-заступницею киян.
(35–47) Цікаво, що певний час заступатися доводилося через дрібниці: хтось джерельце необачно замутив чи на річці насмітив. Але на початку смутних часів князівських незгод один із нащадків Ярославичів піддався на вмовляння купців трохи поглибити й розширити річку Почайну, щоб зручніше було підпливати важким суднам, переповненим крамом. Подейкується в переказі, що зробив він то за «мзду купецьку велику», бо хотів поставити собі новий терем. Пролетіла начебто тоді Либідь із жалібно-гнівним криком, і хазяйновиті кияни занепокоїлися, стали грудьми проти купців-зачинщиків і князя. І що ж: робіт з «удосконалення» Почайни не докінчили — відмовилися від «грішного діла». Судна тих купців потрощила буря на Дніпрі, яка невідомо звідки взялася серед погожого дня, а наступної весни сталося лихо на воді з кимось із князевих родичів. Сам же він залишився на весь вік зганьбленим і безталанним, бо обурені кияни прийшли з вилами під новий терем, що не пішов йому на користь…
(48–53) «Екологічний урок» був засвоєний і замолений, тривалий час кияни не потерпали від води. Були навали й пожежі, але нікому й на думку не спадало змагатися з природою, самовпевнено її гнуздати. Аж поки, крім варварського «зняття скальпу» із Замкової гори за наказом Петра І, щоб знищити саму згадку про княжу столицю, крім абсурдної, з огляду на особливості рельєфу, перебудови київських укріплень, — було задумано і масштабний, як на XVIII століття, проект «підкорення річки».
(54–62) Коли 1712 року задля зручнішого проходження барок почали перекопувати Почайнинську косу, що захищала Поділ від великої води, старі кияни — від князівських нащадків до майстрових подолян — обурилися, протестували й чекали клекоту Либеді. Але яке було діло до старосвітських «малоруських пліток» і «забобоннихпротестів» тодішній київській колоніальній адміністрації! Можливо, також «купці» переконали… Що сталося потім — відомо: перерізану косу Дніпро згодом розмив, від Почайни залишилося кілька озер, і відтоді Поділ стало періодично заливати з чималими збитками, смертельними хворобами від розмитих старих комунікацій, куди потрапляли води з-під цвинтарів, і розмоканням від цієї «мертвої» води осель.
(63–67) Як казали старі кияни, то кара й за наші гріхи, що не вберегли угіддя Либеді та свій предківський спадок від сваволі. Такі розмови я чула перед потопом 1970 року, коли залило значну частину Подолу, а вода в підвалах стояла подекуди років два. Бачити Либідь над Києвом не доводилося, однак сусідські родини про це розповідали.
(68–75) Останній (1979 року) потоп у Києві я зустріла вже школяркою. Із групою художньої школи виїздила в Гідропарк на етюди і якось побачила великого птаха на малюнку іншої дівчинки — киянки в першому поколінні, котра не знала про віщунку Либідь. На запитання, що це за птах, колежанка відповіла, що бачила лебедя в небі, тож і відтворила сумлінно на папері. Наступним запитанням стало, чи птах кричав, на що була заперечна відповідь. Розповідь викладачки про птаха й можливе витлумачення його появи було сприйнято як гарну казку, однак незабаром пів-Гідропарку залило.
(76–82) За старокиївським переказом, Либідь, яка мовчки пролітає над якоюсь київською місциною,— це вістка про півбіди, на відміну від гіршої ситуації, коли птах голосить. Якщо ж з’являється білим птахом у веселці — це провісник лагідної весни, коли вода до людей добра. Тоді кияни поспішали, поки веселка не погасне, набрати водиці з живого джерела: вона, осінена крилом Либеді, вважалася помічною багато в чому: проти хвороб; для дівчат, які нею вмивалися «на красу»; для «відливання» лиха від хати.
(83–84) Дай, Боже, бачити тільки добрі знаки над нашими домівками, але для цього треба і не робити лиха самим, і не допускати його від інших.
*За Ольгою Недавньою, газета «Дзеркало тижня», 897 слів*
Жанр тексту –:' 'А: легенда', 'Б: оповідання', 'В: новела', 'Г: стаття', | Chosen answer: Г: стаття, Rejected answers: А: легенда, Б: оповідання, В: новела, | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Рядки «Ой щоб слава не пропала / Поміж козаками» є в:' 'А: соціально-побутовій пісні', 'Б: історичній пісні', 'В: календарно-обрядовій пісні', 'Г: народній баладі', 'Д: думі', | Chosen answer: Б: історичній пісні, Rejected answers: А: соціально-побутовій пісні, В: календарно-обрядовій пісні, Г: народній баладі, Д: думі | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Рядки «Ой щоб слава не пропала / Поміж козаками» є в:' 'А: соціально-побутовій пісні', 'Б: історичній пісні', 'В: календарно-обрядовій пісні', 'Г: народній баладі', 'Д: думі', | Chosen answer: Б: історичній пісні, Rejected answers: А: соціально-побутовій пісні, В: календарно-обрядовій пісні, Г: народній баладі, Д: думі | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Затемнення сонця спостерігають персонажі твору:' 'А: «Слово про похід Ігорів»', 'Б: «Чорна рада»', 'В: «Мойсей»', 'Г: «Україна в огні»', 'Д: «Жовтий князь»', | Chosen answer: А: «Слово про похід Ігорів», Rejected answers: Б: «Чорна рада», В: «Мойсей», Г: «Україна в огні», Д: «Жовтий князь» | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Затемнення сонця спостерігають персонажі твору:' 'А: «Слово про похід Ігорів»', 'Б: «Чорна рада»', 'В: «Мойсей»', 'Г: «Україна в огні»', 'Д: «Жовтий князь»', | Chosen answer: А: «Слово про похід Ігорів», Rejected answers: Б: «Чорна рада», В: «Мойсей», Г: «Україна в огні», Д: «Жовтий князь» | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '«Його мандрівне життя є предметом оповідань і легенд», - сказав Микола Костомаров про:' 'А: Пантелеймона Куліша', 'Б: Івана Вишенського', 'В: Тараса Шевченка', 'Г: Григорія Сковороду', 'Д: Івана Франка', | Chosen answer: Г: Григорія Сковороду, Rejected answers: А: Пантелеймона Куліша, Б: Івана Вишенського, В: Тараса Шевченка, Д: Івана Франка | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '«Його мандрівне життя є предметом оповідань і легенд», - сказав Микола Костомаров про:' 'А: Пантелеймона Куліша', 'Б: Івана Вишенського', 'В: Тараса Шевченка', 'Г: Григорія Сковороду', 'Д: Івана Франка', | Chosen answer: Г: Григорія Сковороду, Rejected answers: А: Пантелеймона Куліша, Б: Івана Вишенського, В: Тараса Шевченка, Д: Івана Франка | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '«Сама заробляє собі на прожиття; вірно чекає хлопця, якого кохає; має природний розум, кмітливість; готова до самопожертви заради матері» — це характеристика:' 'А: Лесі ( «Чорна рада»)', 'Б: Мелашки («Кайдашева сім’я»)', 'В: Килини («Лісова пісня»)', 'Г: Галі («Хіба ревуть воли, як ясла повні?»)', 'Д: Наталки («Наталка Полтавка»)', | Chosen answer: Д: Наталки («Наталка Полтавка»), Rejected answers: А: Лесі ( «Чорна рада»), Б: Мелашки («Кайдашева сім’я»), В: Килини («Лісова пісня»), Г: Галі («Хіба ревуть воли, як ясла повні?»), | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '«Сама заробляє собі на прожиття; вірно чекає хлопця, якого кохає; має природний розум, кмітливість; готова до самопожертви заради матері» — це характеристика:' 'А: Лесі ( «Чорна рада»)', 'Б: Мелашки («Кайдашева сім’я»)', 'В: Килини («Лісова пісня»)', 'Г: Галі («Хіба ревуть воли, як ясла повні?»)', 'Д: Наталки («Наталка Полтавка»)', | Chosen answer: Д: Наталки («Наталка Полтавка»), Rejected answers: А: Лесі ( «Чорна рада»), Б: Мелашки («Кайдашева сім’я»), В: Килини («Лісова пісня»), Г: Галі («Хіба ревуть воли, як ясла повні?»), | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '«Нехай знають і наших! Бо є такі люди, що говорять та й пишуть, буцімто з наших ніхто не втне, щоб було і звичайне, і ніжне, і розумне», - пише автор у передмові до свого твору:' 'А: “Маруся”', 'Б: “Інститутка”', 'В: “Кайдашева сім’я»', 'Г: “Людина”', 'Д: “Тіні забутих предків”', | Chosen answer: А: “Маруся”, Rejected answers: Б: “Інститутка”, В: “Кайдашева сім’я», Г: “Людина”, Д: “Тіні забутих предків” | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '«Нехай знають і наших! Бо є такі люди, що говорять та й пишуть, буцімто з наших ніхто не втне, щоб було і звичайне, і ніжне, і розумне», - пише автор у передмові до свого твору:' 'А: “Маруся”', 'Б: “Інститутка”', 'В: “Кайдашева сім’я»', 'Г: “Людина”', 'Д: “Тіні забутих предків”', | Chosen answer: А: “Маруся”, Rejected answers: Б: “Інститутка”, В: “Кайдашева сім’я», Г: “Людина”, Д: “Тіні забутих предків” | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Слова *“Воли в ярмі, та й ті ревуть, а то щоб душа християнська всяку догану, всяку кривду терпіла і не озвалась!”* належать:' 'А: Василеві (“Маруся”)', 'Б: Прокопові (“Інститутка”)', 'В: Лаврінові Кайдашу (“Кайдашева сім’я”)', 'Г: Соні Пузир (“Хазяїн”)', 'Д: Іванові Дідуху («Камінний хрест»)', | Chosen answer: Б: Прокопові (“Інститутка”), Rejected answers: А: Василеві (“Маруся”), В: Лаврінові Кайдашу (“Кайдашева сім’я”), Г: Соні Пузир (“Хазяїн”), Д: Іванові Дідуху («Камінний хрест») | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Слова *“Воли в ярмі, та й ті ревуть, а то щоб душа християнська всяку догану, всяку кривду терпіла і не озвалась!”* належать:' 'А: Василеві (“Маруся”)', 'Б: Прокопові (“Інститутка”)', 'В: Лаврінові Кайдашу (“Кайдашева сім’я”)', 'Г: Соні Пузир (“Хазяїн”)', 'Д: Іванові Дідуху («Камінний хрест»)', | Chosen answer: Б: Прокопові (“Інститутка”), Rejected answers: А: Василеві (“Маруся”), В: Лаврінові Кайдашу (“Кайдашева сім’я”), Г: Соні Пузир (“Хазяїн”), Д: Іванові Дідуху («Камінний хрест») | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '*“Польовою царівною”* названо:' 'А: Лесю Череванівну (“Чорна рада”)', 'Б: Мотрю Довбиш (“Кайдашева сім’я”)', 'В: Галю Ґудзь (“Хіба ревуть воли, як ясла повні?”)', 'Г: Олену Ляуфлер (“Людина”)', 'Д: Марічку Гутенюк (“Тіні забутих предків”)', | Chosen answer: В: Галю Ґудзь (“Хіба ревуть воли, як ясла повні?”), Rejected answers: А: Лесю Череванівну (“Чорна рада”), Б: Мотрю Довбиш (“Кайдашева сім’я”), Г: Олену Ляуфлер (“Людина”), Д: Марічку Гутенюк (“Тіні забутих предків”) | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '*“Польовою царівною”* названо:' 'А: Лесю Череванівну (“Чорна рада”)', 'Б: Мотрю Довбиш (“Кайдашева сім’я”)', 'В: Галю Ґудзь (“Хіба ревуть воли, як ясла повні?”)', 'Г: Олену Ляуфлер (“Людина”)', 'Д: Марічку Гутенюк (“Тіні забутих предків”)', | Chosen answer: В: Галю Ґудзь (“Хіба ревуть воли, як ясла повні?”), Rejected answers: А: Лесю Череванівну (“Чорна рада”), Б: Мотрю Довбиш (“Кайдашева сім’я”), Г: Олену Ляуфлер (“Людина”), Д: Марічку Гутенюк (“Тіні забутих предків”) | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Актором української професійної театральної трупи Михайла Старицького був:' 'А: Іван Котляревський', 'Б: Іван Нечуй-Левицький', 'В: Тарас Шевченко', 'Г: Іван Карпенко-Карий', 'Д: Григорій Квітка-Основ'яненко', | Chosen answer: Г: Іван Карпенко-Карий, Rejected answers: А: Іван Котляревський, Б: Іван Нечуй-Левицький, В: Тарас Шевченко, Д: Григорій Квітка-Основ'яненко | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Актором української професійної театральної трупи Михайла Старицького був:' 'А: Іван Котляревський', 'Б: Іван Нечуй-Левицький', 'В: Тарас Шевченко', 'Г: Іван Карпенко-Карий', 'Д: Григорій Квітка-Основ'яненко', | Chosen answer: Г: Іван Карпенко-Карий, Rejected answers: А: Іван Котляревський, Б: Іван Нечуй-Левицький, В: Тарас Шевченко, Д: Григорій Квітка-Основ'яненко | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '«Основною темою я зробив смерть пророка, непризнаного своїм народом», — так автор визначив тему свого твору:' 'А: «Ісаія. Глава 35»', 'Б: «Мойсей»', 'В: «Чорна рада»', 'Г: «Хазяїн»', 'Д: «Камінний хрест»', | Chosen answer: Б: «Мойсей», Rejected answers: А: «Ісаія. Глава 35», В: «Чорна рада», Г: «Хазяїн», Д: «Камінний хрест» | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '«Основною темою я зробив смерть пророка, непризнаного своїм народом», — так автор визначив тему свого твору:' 'А: «Ісаія. Глава 35»', 'Б: «Мойсей»', 'В: «Чорна рада»', 'Г: «Хазяїн»', 'Д: «Камінний хрест»', | Chosen answer: Б: «Мойсей», Rejected answers: А: «Ісаія. Глава 35», В: «Чорна рада», Г: «Хазяїн», Д: «Камінний хрест» | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Ідея служіння митця народові є провідною у творі:' 'А: “Бджола та Шершень”', 'Б: “Сон” (“У всякого своя доля…”)', 'В: “Людина”', 'Г: “Intermezzo”', 'Д: “Чорна рада”', | Chosen answer: Г: “Intermezzo”, Rejected answers: А: “Бджола та Шершень”, Б: “Сон” (“У всякого своя доля…”), В: “Людина”, Д: “Чорна рада” | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Ідея служіння митця народові є провідною у творі:' 'А: “Бджола та Шершень”', 'Б: “Сон” (“У всякого своя доля…”)', 'В: “Людина”', 'Г: “Intermezzo”', 'Д: “Чорна рада”', | Chosen answer: Г: “Intermezzo”, Rejected answers: А: “Бджола та Шершень”, Б: “Сон” (“У всякого своя доля…”), В: “Людина”, Д: “Чорна рада” | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Красу весняної ночі відтворено у вірші:' 'А: “Так ніхто не кохав…”', 'Б: “Ви знаєте, як липа шелестить...”', 'В: “Балада про соняшник”', 'Г: “Лебеді материнства”', 'Д: “Пісня про рушник”', | Chosen answer: Б: “Ви знаєте, як липа шелестить...”, Rejected answers: А: “Так ніхто не кохав…”, В: “Балада про соняшник”, Г: “Лебеді материнства”, Д: “Пісня про рушник” | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Красу весняної ночі відтворено у вірші:' 'А: “Так ніхто не кохав…”', 'Б: “Ви знаєте, як липа шелестить...”', 'В: “Балада про соняшник”', 'Г: “Лебеді материнства”', 'Д: “Пісня про рушник”', | Chosen answer: Б: “Ви знаєте, як липа шелестить...”, Rejected answers: А: “Так ніхто не кохав…”, В: “Балада про соняшник”, Г: “Лебеді материнства”, Д: “Пісня про рушник” | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '*“Всім серцем любіть Україну свою», - закликав читачів:' 'А: Павло Тичина', 'Б: Володимир Сосюра', 'В: Андрій Малишко', 'Г: Дмитро Павличко', 'Д: Євген Маланюк', | Chosen answer: Б: Володимир Сосюра, Rejected answers: А: Павло Тичина, В: Андрій Малишко, Г: Дмитро Павличко, Д: Євген Маланюк | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '*“Всім серцем любіть Україну свою», - закликав читачів:' 'А: Павло Тичина', 'Б: Володимир Сосюра', 'В: Андрій Малишко', 'Г: Дмитро Павличко', 'Д: Євген Маланюк', | Chosen answer: Б: Володимир Сосюра, Rejected answers: А: Павло Тичина, В: Андрій Малишко, Г: Дмитро Павличко, Д: Євген Маланюк | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'У творі “Я (Романтика)” центральною є тема:' 'А: захисту Батьківщини', 'Б: національного відродження', 'В: любові до матері', 'Г: трагічного кохання', 'Д: роздвоєності особистості', | Chosen answer: Д: роздвоєності особистості, Rejected answers: А: захисту Батьківщини, Б: національного відродження, В: любові до матері, Г: трагічного кохання, | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'У творі “Я (Романтика)” центральною є тема:' 'А: захисту Батьківщини', 'Б: національного відродження', 'В: любові до матері', 'Г: трагічного кохання', 'Д: роздвоєності особистості', | Chosen answer: Д: роздвоєності особистості, Rejected answers: А: захисту Батьківщини, Б: національного відродження, В: любові до матері, Г: трагічного кохання, | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Пісня “Ой, піду я до роду гуляти” є композиційним обрамленням твору:' 'А: “Кайдашева сім’я”', 'Б: “Україна в огні”', 'В: “Марія”', 'Г: “Камінний хрест»', 'Д: «Три зозулі з поклоном»', | Chosen answer: Б: “Україна в огні”, Rejected answers: А: “Кайдашева сім’я”, В: “Марія”, Г: “Камінний хрест», Д: «Три зозулі з поклоном» | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Пісня “Ой, піду я до роду гуляти” є композиційним обрамленням твору:' 'А: “Кайдашева сім’я”', 'Б: “Україна в огні”', 'В: “Марія”', 'Г: “Камінний хрест»', 'Д: «Три зозулі з поклоном»', | Chosen answer: Б: “Україна в огні”, Rejected answers: А: “Кайдашева сім’я”, В: “Марія”, Г: “Камінний хрест», Д: «Три зозулі з поклоном» | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '«За тобою завше будуть мандрувати / Очі материнські і білява хата», - каже синові героїня твору:' 'А: Павла Тичини', 'Б: Володимира Сосюри', 'В: Олександра Довженка', 'Г: Євгена Маланюка', 'Д: Василя Симоненка', | Chosen answer: Д: Василя Симоненка, Rejected answers: А: Павла Тичини, Б: Володимира Сосюри, В: Олександра Довженка, Г: Євгена Маланюка, | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '«За тобою завше будуть мандрувати / Очі материнські і білява хата», - каже синові героїня твору:' 'А: Павла Тичини', 'Б: Володимира Сосюри', 'В: Олександра Довженка', 'Г: Євгена Маланюка', 'Д: Василя Симоненка', | Chosen answer: Д: Василя Симоненка, Rejected answers: А: Павла Тичини, Б: Володимира Сосюри, В: Олександра Довженка, Г: Євгена Маланюка, | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '«Переплелись, як мамине шиття, / Мої сумні і радісні дороги», — каже ліричний герой твору:' 'А: Ліни Костенко', 'Б: Василя Симоненка', 'В: Андрія Малишка', 'Г: Дмитра Павличка', 'Д: Володимира Сосюри', | Chosen answer: Г: Дмитра Павличка, Rejected answers: А: Ліни Костенко, Б: Василя Симоненка, В: Андрія Малишка, Д: Володимира Сосюри | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '«Переплелись, як мамине шиття, / Мої сумні і радісні дороги», — каже ліричний герой твору:' 'А: Ліни Костенко', 'Б: Василя Симоненка', 'В: Андрія Малишка', 'Г: Дмитра Павличка', 'Д: Володимира Сосюри', | Chosen answer: Г: Дмитра Павличка, Rejected answers: А: Ліни Костенко, Б: Василя Симоненка, В: Андрія Малишка, Д: Володимира Сосюри | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '«Палахкотливий стовп… прибрав обрис, подібний до чаші, що сховали її селяни в чорнозем і нікому не відкрили її таємниці… Здається над ними, з нетлінною непоборимою силою, сходить вона: навіки принести порятунок», - такий символ з’являється у фіналі твору:' 'А: “Чорна рада”', 'Б: “Жовтий князь”', 'В: “Тигролови”', 'Г: “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”', 'Д: “Марія”', | Chosen answer: Б: “Жовтий князь”, Rejected answers: А: “Чорна рада”, В: “Тигролови”, Г: “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, Д: “Марія” | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '«Палахкотливий стовп… прибрав обрис, подібний до чаші, що сховали її селяни в чорнозем і нікому не відкрили її таємниці… Здається над ними, з нетлінною непоборимою силою, сходить вона: навіки принести порятунок», - такий символ з’являється у фіналі твору:' 'А: “Чорна рада”', 'Б: “Жовтий князь”', 'В: “Тигролови”', 'Г: “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”', 'Д: “Марія”', | Chosen answer: Б: “Жовтий князь”, Rejected answers: А: “Чорна рада”, В: “Тигролови”, Г: “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, Д: “Марія” | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'В уривку
«Під Берестечком бився ти сміливо.
Під Зборовом також і над Пилявою
своє ім’я ти не покрив неславою.
І тільки у домашньому бою
сміливість раптом втратив ти свою”*
схарактеризовано:' 'А: Івана Іскру', 'Б: Леська Черкеса', 'В: Богдана Хмельницького', 'Г: Гордія Чурая', 'Д: Грицька Бобренка', | Chosen answer: Д: Грицька Бобренка, Rejected answers: А: Івана Іскру, Б: Леська Черкеса, В: Богдана Хмельницького, Г: Гордія Чурая, | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'В уривку
«Під Берестечком бився ти сміливо.
Під Зборовом також і над Пилявою
своє ім’я ти не покрив неславою.
І тільки у домашньому бою
сміливість раптом втратив ти свою”*
схарактеризовано:' 'А: Івана Іскру', 'Б: Леська Черкеса', 'В: Богдана Хмельницького', 'Г: Гордія Чурая', 'Д: Грицька Бобренка', | Chosen answer: Д: Грицька Бобренка, Rejected answers: А: Івана Іскру, Б: Леська Черкеса, В: Богдана Хмельницького, Г: Гордія Чурая, | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'До письменників-«шістдесятників» належать:' 'А: Олександр Довженко, Андрій Малишко', 'Б: Василь Барка, Іван Багряний', 'В: Дмитро Павличко, Василь Симоненко', 'Г: Юрій Яновський, Микола Куліш', 'Д: Максим Рильський, Павло Тичина', | Chosen answer: В: Дмитро Павличко, Василь Симоненко, Rejected answers: А: Олександр Довженко, Андрій Малишко, Б: Василь Барка, Іван Багряний, Г: Юрій Яновський, Микола Куліш, Д: Максим Рильський, Павло Тичина | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'До письменників-«шістдесятників» належать:' 'А: Олександр Довженко, Андрій Малишко', 'Б: Василь Барка, Іван Багряний', 'В: Дмитро Павличко, Василь Симоненко', 'Г: Юрій Яновський, Микола Куліш', 'Д: Максим Рильський, Павло Тичина', | Chosen answer: В: Дмитро Павличко, Василь Симоненко, Rejected answers: А: Олександр Довженко, Андрій Малишко, Б: Василь Барка, Іван Багряний, Г: Юрій Яновський, Микола Куліш, Д: Максим Рильський, Павло Тичина | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '«Алхіміком мудрих слів» Максима Рильського названо у творі:' 'А: «На колимськім морозі калина»', 'Б: «Балада про соняшник»', 'В: «Сучасники»', 'Г: «Шевченко»', 'Д: «Ти знаєш, що ти — людина»', | Chosen answer: В: «Сучасники», Rejected answers: А: «На колимськім морозі калина», Б: «Балада про соняшник», Г: «Шевченко», Д: «Ти знаєш, що ти — людина» | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '«Алхіміком мудрих слів» Максима Рильського названо у творі:' 'А: «На колимськім морозі калина»', 'Б: «Балада про соняшник»', 'В: «Сучасники»', 'Г: «Шевченко»', 'Д: «Ти знаєш, що ти — людина»', | Chosen answer: В: «Сучасники», Rejected answers: А: «На колимськім морозі калина», Б: «Балада про соняшник», Г: «Шевченко», Д: «Ти знаєш, що ти — людина» | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст і виконайте завдання**
(1) На невеличкій прогалині тут, посеред гори, розкинулася пасіка. (2) Високі дерева, підіймаючи *на/зустріч* сонцю своє густе гілля, оточують її з усіх боків. (3) *У/середині* росте трава, з квітками рясно помішана, та стоїть із десяток вуликів. (4) Сонце кидає *з/верху* хвилі тепла і золоті бджоли бринять у повітрі. (5) Ось щось торкнулося моєї руки: це одна з бджілок неспішно поповзла *по/моєму* ліктю. (6) А я стою, затамувавши подих і […].
Синонімом до слова «підіймаючи» в другому реченні може бути:' 'А: підбираючи', 'Б: підносячи', 'В: підвищуючи', 'Г: підтягаючи', | Chosen answer: Б: підносячи, Rejected answers: А: підбираючи, В: підвищуючи, Г: підтягаючи | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст і виконайте завдання**
(1) На невеличкій прогалині тут, посеред гори, розкинулася пасіка. (2) Високі дерева, підіймаючи *на/зустріч* сонцю своє густе гілля, оточують її з усіх боків. (3) *У/середині* росте трава, з квітками рясно помішана, та стоїть із десяток вуликів. (4) Сонце кидає *з/верху* хвилі тепла і золоті бджоли бринять у повітрі. (5) Ось щось торкнулося моєї руки: це одна з бджілок неспішно поповзла *по/моєму* ліктю. (6) А я стою, затамувавши подих і […].
Синонімом до слова «підіймаючи» в другому реченні може бути:' 'А: підбираючи', 'Б: підносячи', 'В: підвищуючи', 'Г: підтягаючи', | Chosen answer: Б: підносячи, Rejected answers: А: підбираючи, В: підвищуючи, Г: підтягаючи | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст і виконайте завдання**
(1) На невеличкій прогалині тут, посеред гори, розкинулася пасіка. (2) Високі дерева, підіймаючи *на/зустріч* сонцю своє густе гілля, оточують її з усіх боків. (3) *У/середині* росте трава, з квітками рясно помішана, та стоїть із десяток вуликів. (4) Сонце кидає *з/верху* хвилі тепла і золоті бджоли бринять у повітрі. (5) Ось щось торкнулося моєї руки: це одна з бджілок неспішно поповзла *по/моєму* ліктю. (6) А я стою, затамувавши подих і […].
Доречне завершення останнього речення наведено в рядку:' 'А: свердлячи очима буяння природи.', 'Б: виграючи очима на буяння природи.', 'В: скинувши очі на буяння природи.', 'Г: втопивши очі в буянні природи.', | Chosen answer: Г: втопивши очі в буянні природи., Rejected answers: А: свердлячи очима буяння природи., Б: виграючи очима на буяння природи., В: скинувши очі на буяння природи., | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст і виконайте завдання**
(1) На невеличкій прогалині тут, посеред гори, розкинулася пасіка. (2) Високі дерева, підіймаючи *на/зустріч* сонцю своє густе гілля, оточують її з усіх боків. (3) *У/середині* росте трава, з квітками рясно помішана, та стоїть із десяток вуликів. (4) Сонце кидає *з/верху* хвилі тепла і золоті бджоли бринять у повітрі. (5) Ось щось торкнулося моєї руки: це одна з бджілок неспішно поповзла *по/моєму* ліктю. (6) А я стою, затамувавши подих і […].
Доречне завершення останнього речення наведено в рядку:' 'А: свердлячи очима буяння природи.', 'Б: виграючи очима на буяння природи.', 'В: скинувши очі на буяння природи.', 'Г: втопивши очі в буянні природи.', | Chosen answer: Г: втопивши очі в буянні природи., Rejected answers: А: свердлячи очима буяння природи., Б: виграючи очима на буяння природи., В: скинувши очі на буяння природи., | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст і виконайте завдання**
(1) На невеличкій прогалині тут, посеред гори, розкинулася пасіка. (2) Високі дерева, підіймаючи *на/зустріч* сонцю своє густе гілля, оточують її з усіх боків. (3) *У/середині* росте трава, з квітками рясно помішана, та стоїть із десяток вуликів. (4) Сонце кидає *з/верху* хвилі тепла і золоті бджоли бринять у повітрі. (5) Ось щось торкнулося моєї руки: це одна з бджілок неспішно поповзла *по/моєму* ліктю. (6) А я стою, затамувавши подих і […].
Окремо в тексті пишеться сполука слів:' 'А: на/зустріч', 'Б: у/середині', 'В: з/верху', 'Г: по/моєму', | Chosen answer: Г: по/моєму, Rejected answers: А: на/зустріч, Б: у/середині, В: з/верху, | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст і виконайте завдання**
(1) На невеличкій прогалині тут, посеред гори, розкинулася пасіка. (2) Високі дерева, підіймаючи *на/зустріч* сонцю своє густе гілля, оточують її з усіх боків. (3) *У/середині* росте трава, з квітками рясно помішана, та стоїть із десяток вуликів. (4) Сонце кидає *з/верху* хвилі тепла і золоті бджоли бринять у повітрі. (5) Ось щось торкнулося моєї руки: це одна з бджілок неспішно поповзла *по/моєму* ліктю. (6) А я стою, затамувавши подих і […].
Окремо в тексті пишеться сполука слів:' 'А: на/зустріч', 'Б: у/середині', 'В: з/верху', 'Г: по/моєму', | Chosen answer: Г: по/моєму, Rejected answers: А: на/зустріч, Б: у/середині, В: з/верху, | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст і виконайте завдання**
(1) На невеличкій прогалині тут, посеред гори, розкинулася пасіка. (2) Високі дерева, підіймаючи *на/зустріч* сонцю своє густе гілля, оточують її з усіх боків. (3) *У/середині* росте трава, з квітками рясно помішана, та стоїть із десяток вуликів. (4) Сонце кидає *з/верху* хвилі тепла і золоті бджоли бринять у повітрі. (5) Ось щось торкнулося моєї руки: це одна з бджілок неспішно поповзла *по/моєму* ліктю. (6) А я стою, затамувавши подих і […].
У називному відмінку вжито в тексті іменник:' 'А: хвилі', 'Б: бджоли', 'В: руки', 'Г: подих', | Chosen answer: Б: бджоли, Rejected answers: А: хвилі, В: руки, Г: подих | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст і виконайте завдання**
(1) На невеличкій прогалині тут, посеред гори, розкинулася пасіка. (2) Високі дерева, підіймаючи *на/зустріч* сонцю своє густе гілля, оточують її з усіх боків. (3) *У/середині* росте трава, з квітками рясно помішана, та стоїть із десяток вуликів. (4) Сонце кидає *з/верху* хвилі тепла і золоті бджоли бринять у повітрі. (5) Ось щось торкнулося моєї руки: це одна з бджілок неспішно поповзла *по/моєму* ліктю. (6) А я стою, затамувавши подих і […].
У називному відмінку вжито в тексті іменник:' 'А: хвилі', 'Б: бджоли', 'В: руки', 'Г: подих', | Chosen answer: Б: бджоли, Rejected answers: А: хвилі, В: руки, Г: подих | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст і виконайте завдання**
(1) На невеличкій прогалині тут, посеред гори, розкинулася пасіка. (2) Високі дерева, підіймаючи *на/зустріч* сонцю своє густе гілля, оточують її з усіх боків. (3) *У/середині* росте трава, з квітками рясно помішана, та стоїть із десяток вуликів. (4) Сонце кидає *з/верху* хвилі тепла і золоті бджоли бринять у повітрі. (5) Ось щось торкнулося моєї руки: це одна з бджілок неспішно поповзла *по/моєму* ліктю. (6) А я стою, затамувавши подих і […].
Уточнювальною обставиною ускладнено речення:' 'А: перше', 'Б: друге', 'В: третє', 'Г: шосте', | Chosen answer: А: перше, Rejected answers: Б: друге, В: третє, Г: шосте | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст і виконайте завдання**
(1) На невеличкій прогалині тут, посеред гори, розкинулася пасіка. (2) Високі дерева, підіймаючи *на/зустріч* сонцю своє густе гілля, оточують її з усіх боків. (3) *У/середині* росте трава, з квітками рясно помішана, та стоїть із десяток вуликів. (4) Сонце кидає *з/верху* хвилі тепла і золоті бджоли бринять у повітрі. (5) Ось щось торкнулося моєї руки: це одна з бджілок неспішно поповзла *по/моєму* ліктю. (6) А я стою, затамувавши подих і […].
Уточнювальною обставиною ускладнено речення:' 'А: перше', 'Б: друге', 'В: третє', 'Г: шосте', | Chosen answer: А: перше, Rejected answers: Б: друге, В: третє, Г: шосте | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст і виконайте завдання**
(1) На невеличкій прогалині тут, посеред гори, розкинулася пасіка. (2) Високі дерева, підіймаючи *на/зустріч* сонцю своє густе гілля, оточують її з усіх боків. (3) *У/середині* росте трава, з квітками рясно помішана, та стоїть із десяток вуликів. (4) Сонце кидає *з/верху* хвилі тепла і золоті бджоли бринять у повітрі. (5) Ось щось торкнулося моєї руки: це одна з бджілок неспішно поповзла *по/моєму* ліктю. (6) А я стою, затамувавши подих і […].
Складним безсполучниковим є речення:' 'А: перше', 'Б: третє', 'В: четверте', 'Г: п'яте', | Chosen answer: Г: п'яте, Rejected answers: А: перше, Б: третє, В: четверте, | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст і виконайте завдання**
(1) На невеличкій прогалині тут, посеред гори, розкинулася пасіка. (2) Високі дерева, підіймаючи *на/зустріч* сонцю своє густе гілля, оточують її з усіх боків. (3) *У/середині* росте трава, з квітками рясно помішана, та стоїть із десяток вуликів. (4) Сонце кидає *з/верху* хвилі тепла і золоті бджоли бринять у повітрі. (5) Ось щось торкнулося моєї руки: це одна з бджілок неспішно поповзла *по/моєму* ліктю. (6) А я стою, затамувавши подих і […].
Складним безсполучниковим є речення:' 'А: перше', 'Б: третє', 'В: четверте', 'Г: п'яте', | Chosen answer: Г: п'яте, Rejected answers: А: перше, Б: третє, В: четверте, | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст і виконайте завдання**
(1) На невеличкій прогалині тут, посеред гори, розкинулася пасіка. (2) Високі дерева, підіймаючи *на/зустріч* сонцю своє густе гілля, оточують її з усіх боків. (3) *У/середині* росте трава, з квітками рясно помішана, та стоїть із десяток вуликів. (4) Сонце кидає *з/верху* хвилі тепла і золоті бджоли бринять у повітрі. (5) Ось щось торкнулося моєї руки: це одна з бджілок неспішно поповзла *по/моєму* ліктю. (6) А я стою, затамувавши подих і […].
Пунктуаційну помилку допущено в реченні:' 'А: другому', 'Б: третьому', 'В: четвертому', 'Г: п'ятому', | Chosen answer: В: четвертому, Rejected answers: А: другому, Б: третьому, Г: п'ятому | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст і виконайте завдання**
(1) На невеличкій прогалині тут, посеред гори, розкинулася пасіка. (2) Високі дерева, підіймаючи *на/зустріч* сонцю своє густе гілля, оточують її з усіх боків. (3) *У/середині* росте трава, з квітками рясно помішана, та стоїть із десяток вуликів. (4) Сонце кидає *з/верху* хвилі тепла і золоті бджоли бринять у повітрі. (5) Ось щось торкнулося моєї руки: це одна з бджілок неспішно поповзла *по/моєму* ліктю. (6) А я стою, затамувавши подих і […].
Пунктуаційну помилку допущено в реченні:' 'А: другому', 'Б: третьому', 'В: четвертому', 'Г: п'ятому', | Chosen answer: В: четвертому, Rejected answers: А: другому, Б: третьому, Г: п'ятому | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'На другий склад падає наголос у слові:' 'А: кропива', 'Б: псевдонім', 'В: запитання', 'Г: ознака', 'Д: осока', | Chosen answer: Г: ознака, Rejected answers: А: кропива, Б: псевдонім, В: запитання, Д: осока | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'На другий склад падає наголос у слові:' 'А: кропива', 'Б: псевдонім', 'В: запитання', 'Г: ознака', 'Д: осока', | Chosen answer: Г: ознака, Rejected answers: А: кропива, Б: псевдонім, В: запитання, Д: осока | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Апостроф треба писати на місці обох пропусків рядка:' 'А: рел..єф міжгір..я', 'Б: з..їсти пів..яблука', 'В: присв..ятити сім..ї', 'Г: сер..йозний об..єкт', 'Д: люб..язна конс..єржка', | Chosen answer: Б: з..їсти пів..яблука, Rejected answers: А: рел..єф міжгір..я, В: присв..ятити сім..ї, Г: сер..йозний об..єкт, Д: люб..язна конс..єржка | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Апостроф треба писати на місці обох пропусків рядка:' 'А: рел..єф міжгір..я', 'Б: з..їсти пів..яблука', 'В: присв..ятити сім..ї', 'Г: сер..йозний об..єкт', 'Д: люб..язна конс..єржка', | Chosen answer: Б: з..їсти пів..яблука, Rejected answers: А: рел..єф міжгір..я, В: присв..ятити сім..ї, Г: сер..йозний об..єкт, Д: люб..язна конс..єржка | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Неправильно утворено форму слова у варіанті:' 'А: кілограм помідор', 'Б: недбале ставлення', 'В: тритомне зібрання', 'Г: з усякого приводу', 'Д: зробити навпаки', | Chosen answer: А: кілограм помідор, Rejected answers: Б: недбале ставлення, В: тритомне зібрання, Г: з усякого приводу, Д: зробити навпаки | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Неправильно утворено форму слова у варіанті:' 'А: кілограм помідор', 'Б: недбале ставлення', 'В: тритомне зібрання', 'Г: з усякого приводу', 'Д: зробити навпаки', | Chosen answer: А: кілограм помідор, Rejected answers: Б: недбале ставлення, В: тритомне зібрання, Г: з усякого приводу, Д: зробити навпаки | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Помилково вжито слово в рядку:' 'А: ювілейні міроприємства', 'Б: громадянське суспільство', 'В: парламентська республіка', 'Г: непримиренні опоненти', 'Д: прикордонна територія', | Chosen answer: А: ювілейні міроприємства, Rejected answers: Б: громадянське суспільство, В: парламентська республіка, Г: непримиренні опоненти, Д: прикордонна територія | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Помилково вжито слово в рядку:' 'А: ювілейні міроприємства', 'Б: громадянське суспільство', 'В: парламентська республіка', 'Г: непримиренні опоненти', 'Д: прикордонна територія', | Chosen answer: А: ювілейні міроприємства, Rejected answers: Б: громадянське суспільство, В: парламентська республіка, Г: непримиренні опоненти, Д: прикордонна територія | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Помилково утворено слово:' 'А: виконавиця', 'Б: гардеробщиця', 'В: кравчиня', 'Г: вихователька', 'Д: спортсменка', | Chosen answer: Б: гардеробщиця, Rejected answers: А: виконавиця, В: кравчиня, Г: вихователька, Д: спортсменка | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Помилково утворено слово:' 'А: виконавиця', 'Б: гардеробщиця', 'В: кравчиня', 'Г: вихователька', 'Д: спортсменка', | Chosen answer: Б: гардеробщиця, Rejected answers: А: виконавиця, В: кравчиня, Г: вихователька, Д: спортсменка | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Неправильно побудовано речення:' 'А: Ви ніколи не замислювалися, чому в давнину число «сім» було популярним і оточеним таємничістю?', 'Б: Слід пам'ятати, що ґрунти набагато менше здатні до самоочищення та самовідновлення, ніж повітря або вода.', 'В: Починати приготування уроків бажано з письмових завдань, а потім варто братися за усні.', 'Г: Твори сучасних українських письменників і майстрів слова минулих століть привернуть увагу до вічних тем буття.', 'Д: Годинники — це штучно створені предмети, які інформують людину про час і який є дуже важливим ресурсом.', | Chosen answer: Д: Годинники — це штучно створені предмети, які інформують людину про час і який є дуже важливим ресурсом., Rejected answers: А: Ви ніколи не замислювалися, чому в давнину число «сім» було популярним і оточеним таємничістю?, Б: Слід пам'ятати, що ґрунти набагато менше здатні до самоочищення та самовідновлення, ніж повітря або вода., В: Починати приготування уроків бажано з письмових завдань, а потім варто братися за усні., Г: Твори сучасних українських письменників і майстрів слова минулих століть привернуть увагу до вічних тем буття., | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Неправильно побудовано речення:' 'А: Ви ніколи не замислювалися, чому в давнину число «сім» було популярним і оточеним таємничістю?', 'Б: Слід пам'ятати, що ґрунти набагато менше здатні до самоочищення та самовідновлення, ніж повітря або вода.', 'В: Починати приготування уроків бажано з письмових завдань, а потім варто братися за усні.', 'Г: Твори сучасних українських письменників і майстрів слова минулих століть привернуть увагу до вічних тем буття.', 'Д: Годинники — це штучно створені предмети, які інформують людину про час і який є дуже важливим ресурсом.', | Chosen answer: Д: Годинники — це штучно створені предмети, які інформують людину про час і який є дуже важливим ресурсом., Rejected answers: А: Ви ніколи не замислювалися, чому в давнину число «сім» було популярним і оточеним таємничістю?, Б: Слід пам'ятати, що ґрунти набагато менше здатні до самоочищення та самовідновлення, ніж повітря або вода., В: Починати приготування уроків бажано з письмових завдань, а потім варто братися за усні., Г: Твори сучасних українських письменників і майстрів слова минулих століть привернуть увагу до вічних тем буття., | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Правильно написано всі слова в рядку:' 'А: розрівняти, скалічений, безцільний, сповідати, прізвище', 'Б: зжувати, безцензурний, пригірський, сцілення, зсунути', 'В: предобрий, стискач, беспечний, сформувати, роз’їхалися', 'Г: схований, схибити, роскроїти, беззаконня, примружити', 'Д: безсторонній, розмноження, схопити,премара, безлад', | Chosen answer: А: розрівняти, скалічений, безцільний, сповідати, прізвище, Rejected answers: Б: зжувати, безцензурний, пригірський, сцілення, зсунути, В: предобрий, стискач, беспечний, сформувати, роз’їхалися, Г: схований, схибити, роскроїти, беззаконня, примружити, Д: безсторонній, розмноження, схопити,премара, безлад | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Правильно написано всі слова в рядку:' 'А: розрівняти, скалічений, безцільний, сповідати, прізвище', 'Б: зжувати, безцензурний, пригірський, сцілення, зсунути', 'В: предобрий, стискач, беспечний, сформувати, роз’їхалися', 'Г: схований, схибити, роскроїти, беззаконня, примружити', 'Д: безсторонній, розмноження, схопити,премара, безлад', | Chosen answer: А: розрівняти, скалічений, безцільний, сповідати, прізвище, Rejected answers: Б: зжувати, безцензурний, пригірський, сцілення, зсунути, В: предобрий, стискач, беспечний, сформувати, роз’їхалися, Г: схований, схибити, роскроїти, беззаконня, примружити, Д: безсторонній, розмноження, схопити,премара, безлад | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.